Черкес-Кермен

Черкес-Кермен

Дюбуа (Frederic Dubois de Montpereux, 1708 — 1850) – швейцарський француз, за фахом геолог, натураліст, археолог. Результат подорожі по Криму і Кавказу Дюбуа виклав у шеститомній праці «Подорож навколо Кавказу», повна назва: «Voyage autour du Gaucase, chez les Tcherkesses et les Abkhases, en Colchide, en Georgie, en Armenie et en Crimee», до цього ж склав атлас, що містив кілька серій карт і замальовок. В своїх роботах Дюбуа наводить історичні докази того, що черкеси, а саме кабардинці, в XV ст. оселилися посеред татар і жили саме в тій місцевості, де знаходився Черкес-Кермен, який і міг таким чином отримати від них свою татарську назву…

Черкес-Кермен, як і інші головні печерні міста в Криму, знаходився між Севастополем і Бахчисараєм, осторонь від поштової дороги і в недалекій відстані від інших печерних міст, особливо від Мангупа, добре відомого в історії Криму.

Виїжджаючи з чудової і багатющої в Криму Каралезької долини (або долини Сфінксів, величезні кам’яні валуни якої нагадують величних єгипетських сфінксів) по дорозі до Черкес-Кермена, безперестанку потрібно об’їжджати високі гірські стіни із згладженими вершинами, які нагадують місця, що довго перебували під водою. Тут в долинах ці гори стоять подібно до руїн величезних кріпосних стін і башт. Через півтори години шляху ви наближаєтеся і до тих з них, в яких знаходився Черкес-Кермен і де були дійсні руїни древнього укріплення у вигляді зубчастої вежі або, імовірніше, у вигляді подвійних воріт якогось замку або укріплення.

Черкес-Кермен
Провідник вказує дорогу в Черкес-Кермен

Татарське село Черкес-Кермен саме по собі не представляло цікавого предмету для спостережень. Воно було розташовано в дуже вузькій ущелині між двох скелястих стін, замкнених у кінця села такою ж скелею, досить значної висоти. Це село мало тільки один вхід і вихід. Татарські будиночки ліпилися уздовж однієї і вздовж іншої гірської стіни, утворюючи посередині єдину в селі вулицю. Біля підніжжя однієї й іншої стіни, серед яких лежало село, в окремо великих каменях в рівень з землею вириті невеликі печери. Вони продовжуються і в самому селі. Татари користалися багатьма цими печерами, розширивши їх на всі боки і обгородивши спереду тинами, і зробили з них кошари, комори та ін. А під навісом однієї з таких печер був поставлений навіть цілий татарський будинок.

Дюбуа, згадавши про ці низинні печери в селі Черкес-Кермен, називає їх «давно подзьобаними печерами троглодитського міста» (des aneiennes excavations d’unc ville troglodytique), крипти якого, за його словами, складають багато поверхів і розсіяні в обидві сторони вапняної скелі. Вважали, що ці низинні печери не належали до печерного міста, яке знаходилося тут у високих стінах скелі, що стояла за ущелиною села. Будівельниками цих грубих і невеличких печерних барлогів, що знаходилися біля самої землі, не могли бути тими самими людьми, які влаштували знайдене неподалік печерне місто.

Черкес-Кермен
Сходинки в скелях

Інший спостерігач, генерал Козен, що оглядав Черкес-Кермен раніше Дюбуа, саме в 1829 році, з приводу цих низинних печер зробив наступний висновок: «У міру наближення до цього місця (Черкес-Кермен) трапляються на різних відстанях по сторонах дороги оброблені камені з чотирикутним отвором: середина їх видовбана і досить висока для вільного переміщення однією людиною. Припускали, що камені слугували ведетам (вартовим), які спостерігали за безпекою жителів на високих горах». Але ці низинні печери, видовбані в окремо розташованих каменях і біля підніжжя гірських стін, ніяк не могли бути спостережливими сторожовими постами або ведетами для жителів печерного міста, що висічене неподалік на високій горі. Печерне місто в Черкес-Кермені, як і такі ж самі міста в Мангупі, Качікалене і Тепе-Кермені, влаштовані на таких значних висотах, з яких легко оглядати всі околиці на вельми значну відстань, легко бачити навіть найвіддаленіші долини і гори. Тому сторожові пости (або ведети) жителів печерних міст повинні були знаходитися на високих скелях і ніяк не в низовинах біля підніжжя цих скель. Але варто придивитися до цих низинних печер. За своїм низьким положенням, своєю формою і тим знаряддям, яким були видовбані, вони не мають нічого спільного з печерним житлом, яке було встановлене на висоті в печерних містах і яке було пристосовано для зручного людського життя.

Черкес-Кермен
Вулиця печерного міста

Низинні печери представляють грубу роботу інших людей, незрівнянно нижчого розвитку. Грубо вириті в рівень з землею печери біля підніжжя скель в безлічі розташовані не тільки близько і в самому селі Черкес-Кермен, але і в інших місцях цієї частини Криму. Їх багато, наприклад, близько Бахчисарая, по дорозі в Чуфут-Кале, де жили цигани, біля села Шулі і по всій сусідній долині. Зриті біля самої землі печери скрізь мають вигляд скоріше барлоги, ніж житла людини. Але ті печери, що знаходяться на висоті криптів печерних міст, носять на собі явні сліди того, що над ними працювали і в них мешкали люди, що вже вийшли з первісного дикого стану (більш розвиненіші), і мали поняття про життєві зручності.

У низинних печерах немає ні виступів для сидіння, немає вікон і дверей, крім одного грубого отвору для входу. В них неможливо розвести навіть вогонь, ці печери занадто малі і занадто низькі, щоб слугувати скільки-небудь зручним житлом для людини. Для загону худоби вони також не годились через свої малі розміри. Ці печери не придатні також і для складу провізії або яких-небудь речей, бо вириті в рівень з землею і в них легко потрапляє дощ і сніг.

Тобто ниці печери не могли бути приналежністю того самого народу, який майстерно висік в скелі для себе ці тисячі дивовижних і дуже зручних людських жител, складових кримських печерних міст. В останніх можна знайти цілі вулиці, правильно висічені і оброблені ряди печер або «будинків» в кілька поверхів зі сходами, багатокімнатні будинки з різними перегородками, з вікнами для світла і окремими дверима, з ліжками, лавками і т. п.

Тим не менш, низинні печери хоча і мають вигляд скоріше лігва для тварини ніж вигляд житла для людини, все-таки штучні, а не природного походження. І якщо ці низинні печери були в такому випадку коли-небудь населені людиною; то в них могли жити тільки такі люди, яких уявляють у вигляді так званих печерників, що жили в доісторичні часи, наприклад, в Греції та в інших місцях, яких стародавні грецькі письменники називають взагалі троглодитами. Ці дикі люди рили для себе печери з єдиною метою – сховатися від негоди.

Черкес-Кермен
Амфілада печер (внутрішній вигляд)

Мешканці цих невигадливих печер в Криму, виритих в рівень з землею, можливо, і були аборигенами цієї країни або людьми так званого кам’яного періоду; бо стародавні письменники (Пліній) говорять, що Крим був спочатку островом («Sed a Carcinite Taurica incipit, quondam mari circumfuse et ipsa, quaqua nunc jacent campi.» Plin. Hist. nat. IV., 26). Дикий же на стільки народ, що міг жити в згаданих вище барлогах, вже ніяк не міг бути народом прийшлим і тим більше прийшлим з моря; бо в такому випадку він повинен був бути незрівнянно розвиненим.

Крим не тільки щодо археологічних, але і відносно геологічних розвідок, можна назвати ще майже недоторканим. Коли б тут серйозно зайнялися цими розвідками, то, можливо, відкрили б і ті знаряддя, якими вириті ниці печери в так званому кам’яному періоді.

Було б також досить цікаво і вельми важливо відправити наукові розвідки і досліджувати і природні печери в Криму, яких так багато в горах Таврійського хребта. Такі, наприклад, величезні і маловідомі сталактитові печери під Чатир-Дагом і особливо одна з них, яку татари називають Бінь-баш-коба, тобто «Печера тисячі голів». Вона була наповнена людськими кістками, між якими безліч черепів, які мали, як кажуть, дивну, якусь особливу форму. Але залишимо цю область гіпотез і від цих первісних печер звернемося до справжнього печерного міста в Черкес-Кермені.

Про дивовижні крипти Черкес-Кермена згадує письменник Броневський (Broniovius, Мартин), що був у Криму в 1578 році: «Близько до Манкопії (Mancopie, тобто Мангупу) і Черкес-Кермена (Cercessigermeno), званого турками новою черкеською фортецею, знаходиться найдавніше місто-фортеця. Але ні турки, ні татари, ні навіть самі греки через його надзвичайну давнину (propter nimiam vetustatem) не знають його імені. Знають тільки, що воно прийшло у розорення за часів грецьких власників або князів, які, як розповідають про них в тутешніх місцях, робили тут багато поганих справ, багато злочинів проти Бога і людей. І в тій кам’яній горі, на якій було побудоване місто, знаходяться дивним чином висічені в скелі житла (domus), частина яких ще вціліла, хоча це місце і поросло лісом. Тепер зруйнований храм, що колись був прикрашений колонами з мармуру і серпентину, свідчить, що тут знаходилось колись багате і славне місто (Tartariae Descriptio, в Russia seu Moscovia itemque Tataria. Lugd . Batav.1620. h. 276.). Тобто ще при Броневському (XVI століття) це древнє і багате, на його думку, місто вже знаходилося в руїнах.

Місто криптів – ця скеля стоїть між двох ущелин і представлена окремим довгастим кам’яним островом, хоча з одного боку вона і примикає до гірської скелі, що височіє над селом, з’єднуючись з нею через ущелину за допомогою вузького кам’яного перешийка. У цьому неприступному місці і перебувала, ймовірно, славна стародавня фортеця, про яку говорить Броневський, і залишки якої було видно у згаданих воріт. Скеля починалася двома величезними як би зрощеними каменями темно-сірого кольору і абсолютно гладкими, точно навмисне згладженими. Через кілька кроків відкривався і вхід в печерне місто, що починався широкими, висіченими в скелі сходами.

Вхід цей не описаний у Дюбуа, але він сам по собі представляє цікавий обращик вельми древніх споруд такого роду. Правильно висічені в скелях широкі сходинки, місцями згладилися і округлилися, так що самі нижні з них були ледь помітні. Піднявшись по сходах по дорозі, теж висіченої в камені, можна було потрапити до пробитого в скелі отвору для воріт. Вздовж скелі, на висоті в рівень з воротами, місцями видна довга посічена улоговина, внизу по боках – невеликі круглі отвори, в яких хіба що перебували стовпи від балюстради або перил.

Просічина в скелі для воріт зроблена правильно, з напівкруглим склепінням на верху, достатньо широка для найбільших воріт; нагорі зводу над воротами помітні сліди кам’яної кладки. У такому випадку це було явною ознакою того, що після народу, який висік спочатку печерне місто, в ньому згодом жив народ, знайомий зі звичайним мистецтвом будівництва на поверхні землі. По праву сторону від воріт було поруч кілька печер, які тепер обрушилися. Судячи з величини дверей та вікон, можна представити, що і самі печери були досить великі.

Перші добре збережені крипти зустрічалися на околиці скелі, зверненої до ущелини. Тут їх було кілька поверхів, можна було побачити сходи, вікна та двері. У верхній ярус печер вели сходи завширшки 1,25 аршини (1 аршин – 0,7112 м). Зійшовши по них, можна було побачити світлі та затишні кімнати, висічені в масиві скелі. Перша невелика печера нагорі була довжиною 4,5 аршинів і майже такої ж ширини. Стеля висічена півколом і до неї від підлоги було трохи більше 3 аршин. Двері досить вузькі. Біля самих сходів неподалік велике вікно, звернене на ущелину з лівого боку. Стіни гладкі і сірувато-білі, зберегли ясні сліди гострого знаряддя, яким сікли камінь. У вікно заповзає і поширюється по стінах печери виноград (до речі, в Черкес-Кермені, в Качікалені і в Теве-Кермені деякі печери заросли плющем та іншими рослинами, і це тепер єдина ознака життя в цих холодних оселях, населених колись народом, котрий вмів наполегливо працювати, про що говорять його житла, з терпінням висічені всередині скель). Дуже давньою культурою – виноградом – займалися тут, звичайно ж, не перші, а вже наступні мешканці печерного міста, ті, яким належали фортеці та інші споруди на поверхні землі.

Поєднувалося з цією печерою і багато інших, в які можна було перейти по сходах, спуститися в печери нижніх ярусів. Всі вони абсолютно схожі з описаною верхньою печерою, різниця між печерами помічається лише в тому, що одна з них більша, а інша менша за своїми розмірами. Щодо влаштування дверей: двері тут скрізь були дерев’яні, тому що внизу, біля порога, з одного боку завжди помічається видовбаний круглий отвір, ймовірно для того, щоб вставлені в нього двері могли вільно повертатися; а для запору дверей зсередини всюди висічені з одного боку невеликі наскрізні отвори, куди ймовірно заходив засув. Ці отвори біля дверей мали вид ручки і були висічені у більшої частини житлових печер навіть з зовнішнього боку.

Печерне місто розташоване по всьому плато (по всій плоскій вершині скелі) і по двом її прямовисним сторонам, які спускаються в ущелини. Ці сторони скелі зриті криптами зверху до низу. Хоча всі житла більш-менш схожі, але в багатьох з них зустрічаються відмінності в формі, розташуванні, обробці і т. п. Наприклад, відкриті в криптах Качікалена в масиві скелі висічені пресуари для тиснення винограду. Такі подробиці власне і дають можливість робити більш-менш ґрунтовні припущення про спосіб життя і заняття, мораль і звичаї того народу, який населяв колись ці печерні міста.

Досить імовірно, що під час Броневського тут ріс ліс. Наближаючись до околиці скелі можна було побачити прорубані в скелях вхідні двері та вікна. До деяких дверей вели сходи. Були сходи, що вели до бічних печер, які висіли абсолютно в повітрі над прірвою.

Безліч криптів знаходяться й у віддалених високих скелях, що піднімаються з ущелини, і в скелях, прилеглих до головної скелі печерного міста. Особливо цікаві крипти в одній з подібних височин мають конічну форму. Крипти йдуть тут від самої вершини до низу і колись мали зв’язок між собою, можливо це були приміщення цілого великого сімейства або цілого роду. Всі крипти мали по кілька вікон, двері та сходи, що вели з однієї печери в іншу.

Внутрішність криптів – звичайне просте житло, що складалося з першої, досить великої кімнати і двох або трьох подібних кімнат меншого розміру (кімнати висічені з боків або в глибині). Ширина і глибина великої кімнати – від 8 до 12 і до 18 кроків, висота близько 3-аршин або трохи більша. Форма стелі здебільшого напівкругла, вікна і плоскі і чотирикутні (тоді вся кімната має таку ж форму). Двері підходять для звичайної людини (ширина вікон близько 1 аршина, але зустрічались вікна і більші і менші за цю міру). В інших криптах в глибині або навколо стіни вирубані виступи у вигляді ліжок, лавок для лежання і сидіння, а над ними часто були висічені в головах невеликі ніші. У печерах великих розмірів всюди помітні по стінах висічені вузькі улоговини (каннелюри), в які, ймовірно, входили якісь перегородки для розділення кімнати. У багатьох печерах на підлозі висічені круглі або овальні отвори невеликого діаметра, ймовірно, це осередки для розведення вогню.

Черкес-Кермен
Внутрішній вигляд печери, Черкес-Кермен

Чудовий ряд криптів розташований на поверхні скелі. Це ціла правильна вулиця печерного міста, де по один і по інший бік стоять крипти. Деякі з них зруйнувалися. Посередині йде дорога, яка була також висічена по скелі. Тепер вона засипалася і заросла травою і чагарниками. Дорога триває до самого кінця площі, за печерну вулицю. В кінці ряду печер, на незначному підвищенні, знаходяться якісь невеликі крипти, з одним тільки отвором, зверненим на долину. Може це і є сторожові крипти, так як скеля закінчується тут площею, на яку доступ з сусідньої долини абсолютно не важкий.

У ряді цих підземель, що утворювали вулицю печерного міста, по ліву сторону у околиці скелі знаходилася амфілада печер. Вхід тепер обрушився. Здається, колись він мав іншу форму і через нього видно було велику залу. Мабуть зала була кругла, у висоту більше 3 аршин, на напівкруглій стелі були арки. Стелю підтримували чотири колони, цими колонами зала ділилася на чотири окремі кімнати. Самі колони висічені грубо і мали округлену форму. У кожному відділенні у всю ширину внутрішньої чи задньої стіни були ряди лавок (диванів), досить довгих і широких, вони піднімалися від підлоги на 3/4 аршина. У двох середніх лавках висічені гробниці, які наповнені людськими кістками. Можливо, що описуване підземелля слугувало місцем для поховання померлих, але тоді здається дивним, чому в двох інших лавках, які знаходилися тут і були абсолютно однакові з першими за своєю формою, гробниць зовсім не висічено. У відділенні за останньою колоною – крісло, висічене з тієї ж скелі в якійсь глибокій напівкруглій ніші. Крісло зручне, прикрашене висіченими прикрасами. Навпроти крісла, біля протилежної стіни, на всю її довжину стоїть кругла лава, подібна описаним вище, але без гробниці і без кісток. Близько лави прорубано вікно, досить велике, трохи далі – інше або двері з висіченим балкончиком чи перилами.

Черкес-Кермен
Приблизний план Великої печери

Із цієї великої печери праворуч – хід в іншу невелику печеру з одним вікном в ущелину (приблизний план – див. рисунок – може дати ясне поняття про розташування всієї цієї анфілади печер). Ліворуч хід веде в більшу печеру, що має круглу форму, двоє дверей і дві напівкруглі лавки описаної вище форми. Одні двері з останньої печери ведуть в наступну довгасту і чотирикутну печеру, з одним великим вікном. Тут біля однієї стіни на підлозі висічено якийсь квадратний басейн завбільшки в 2,5 x 2 аршини; його наповнювали водою під час відвідин. Поруч нього на підлозі є невелика гробниця, під вікном – інша, менша. Ці два висічені на підлозі невеликі чотирикутника називають гробницями, тому що вони були наповнені зотлілими, майже перетвореними на землю, людськими кістками (тут знайшли тільки невеликий шматок черепної кістки і один хребець).

З цієї чотирикутної печери з гробницями двері ведуть в останню невелику печеру, яка нагадує каплицю: в стіні у досить глибокій ніші тут висічене щось схоже на вівтар з невеликим столиком – жертовником посередині і з двома висіченими по його боках невеликими виступами і з напівкруглими теж невеликими лавками попід стінами. На підлозі було висічене невелике заглиблення, наповнене водою. Але з іншого боку відсутність всяких ознак церковних християнських зображень, наприклад, висічених на камені хрестів, як в печерній церкві в Тепе-Кермені, змушує сумніватися, що описувана невелика печера була християнською каплицею.

Дюбуа описує одну церкву в Черкес-Кермені і прямо називає її грецькою каплицею (une chapelle grecque avec un autel). Але розташована вона в іншому місці. Він знайшов у тій каплиці зображення святих зі збереженими ще фарбами і з грецькими написами (малюнки див. у Дюбуа t. VI, p. 291, 292). Ескіз і малюнок каплиці, що описав Дюбуа, належать, за його словами, до візантійського стилю. Дюбуа прямо говорить, що церква ця абсолютно схожа зі стародавньою церквою в Інкерманській долині, біля колишніх порохових погребів (Dubois, t.VI, p. 243-245 Atlas, III serie, pl. 5. Дюбуа, описуючи церкву в Інкерманській долині, справедливо зауважує, що ця криптичеська церква, судячи з її форми і архітектурного стилю, новітнього походження і не належить тому народові, який, на його думку, вперше вирив кримські крипти і печерні міста). Але далі Дюбуа наводить цікаві слова одного невідомого французького мандрівника, який відвідав крипти Черкес-Кермена в 1784 році і описав його під ім’ям «Iski-Kerman» (тобто стара фортеця, старий замок). Мандрівник цей говорить, що він бачив тут «великі церкви або каплиці, склепіння яких дуже плоскі, і які сміливо підтримувалися колонами (des grandes chapelles, soutenues par de piliers et do not les voûtes sont fort plates et hardies)». За словами того ж мандрівника, він бачив у Черкес-Кермені ще погреби з людськими кістками. Татари запевняли, що кістки ці належать людям, які були вбиті ними при взятті цього міста, «чим татари дуже хвалилися» – говорить автор. З приводу погребів з кістками татари, розказуючи французькому мандрівникові, тут без сумніву перебільшували, бо погреби ці – стародавні, висічені в каменях гробниці, («ossuaires», див. там же у Дюбуа).

Але належить чи ні описане поземелля до однієї з подібних каплиць, побачених французьким мандрівником в 1784 році? Не можна не помітити, що інших печер з колонами і склепіннями при подібному огляді в 1867 році не було в Черкес-Кермені. Якщо навіть припустити, що анфілада печер мала призначення служити храмом для жителів печерного міста, то не може не здаватися незрозумілим та обставина, чому перша з описаних вище розлога печера з колонами зовсім не походить по своєму розташуванню, по своєму розподілу частин і з усього, що в ній є, на церкви в інших печерних містах, наприклад, на церкву в Інкермені або, ще краще, на давню печерну церкву в Тепе-Кермені. Древня архітектура церкви в Тепе-Кермені мала звичайний, властивий грецьким церквам поділ. Тобто вівтарна частина в ній відокремлена від решти церкви особливим іконостасом, в якому знаходилися двері для входу у вівтар. В місцях для ікон висічені хрести та інші священні зображення і предмети.

В описаній великій печері з колонами і зі склепіннями чи з арками нічого подібного немає. Припустити, що вівтарна частина в ній обрушилася, теж не можна, тому що стіни і дві колони обрушилися зовсім в іншому місці. Та ж стіна, у якої висічене крісло і у якої тільки можна припустити існування вівтаря, абсолютно була цілою. Можна було б тільки припустити існування вівтаря, а крісло було для єпископа; але біля нього і навколо уцілілих стін не було ніяких інших ознак, які вказували б, що це місце було священним, або що тут знаходилася християнська церква. Хоча з іншого боку, знайдені тут гробниці з людськими кістками як би вказують на звичай древніх християн у Криму ховати своїх мертвих в самих церквах або в невеликих каплицях при церкві, які Дюбуа і називає тому chapelles funeraires. І тоді останню невелику печеру, описану вище, потрібно б прийняти за подібну каплицю.

Найімовірніше, описана анфілада Черкес-Керменських печер не мала релігійного призначення. З інших примітних пам’яток старовини в Черкес-Кермені заслуговують уваги глибокий підземний колодязь, висічений у скелі, і вищезгадана вежа або наскрізні ворота.

Описали колодязь Паллас (t. II, p. 99), Кеппен (Крим. Збірник. Стор. 259 і прим. 375) і Дюбуа (t. VI, p. 291). Паллас вважає, що колодязь цей представляє одну з головних пам’яток в цих місцях і попереджає мандрівників, що спускатися до нього зверху по зруйнованих сходах небезпечно.

Черкес-Кермен
Наскрізні ворота

Що ж стосується вежі і наскрізних воріт, що стояли на високій і вузькій скелі зі східного боку над татарським селом Черкес-Кермен, то цілком ймовірно, що це був вхід або ворота існувавшої тут колись грізної фортеці, тому що скеля, на якій стояли ці ворота, явно зберігала сліди парапетів і, можливо, стін.

За своєю архітектурною формою і за образом споруди (по кладці обтесаних великих каменів і за цементівкою) вежа- ворота в Черкес-Кермені абсолютно схожі з древньою баштою в Бельбеку, в Сюреньській долині. Судячи з грецького напису і по настінному живопису релігійного змісту, що збереглися в Сюренській башті, побудова цієї вежі, найімовірніше, належить до епохи панування візантійців в гірській і прибережній частині Криму. До цієї ж епохи, без сумніву, потрібно віднести і зруйновану споруду фортеці (замку) в Черкес-Кермені.

Кеппен помилявся, коли стверджував на підставі слів Броневського, що «в Черкес-Кермені «Новий замок» збудовано турками» (Крим. Збірник. Стор. 252) – Броневський зовсім не говорить, що «Новий замок» було збудовано саме турками, а також відомо, що турки в період нетривалого і неповного панування не будували всередині Криму нових фортець і міст. Вигнавши з Криму генуезців, вони зайняли тільки своїми гарнізонами деякі міста та укріпленні місця в Криму.

Джерело: Караулов Г.Э. «Крымские пещерные города и крипты» (1871).

Див. також: Печерні міста і крипти Криму, Тепе-Кермен.

Залишити відповідь