Категорії
Дикорослі Лікарські рослини Природа

Гвоздичне дерево

Хімічний склад гвоздичного дерева,
Дія гвоздичного дерева,
Способи застосування гвоздичного дерева,
Протипоказання по застосуванню лікарських засобів на основі гвоздичного дерева.

Гвоздичне дерево (лат. Syzygium aromaticum) – вічнозелене дерево (іноді чагарник) сімейства Myrtaceae (миртові). Рослина входить до Європейської фармакопеї, бутони і плоди гвоздики включені в Британську трав’яну фармакопею.

Advertisements

Інші назви: сізігіум ароматний, гвоздикове дерево, Caryophyllum aromaticus, Eugenia aromatica L., Eugenia caryophyllus Spreng, гвоздика запашна.

Гвоздичне дерево
Гвоздичне дерево, склад рослини

Гвоздичне дерево – тропічне ароматне дерево до 10-12 метрів висотою, з сірим тонким і сильно розгалуженим стовбуром, крона пірамідальної форми. Листя темно-зелене, супротивне, широколанцетне, з цільним краєм, черешкове, шкірясте, блискуче, на поверхні з помітними світлими крапками-залозами (ефіроолійні вмістилища), до 15 сантиметрів завдовжки.

Батьківщиною рослини є Молуккські острови Індонезії. До 80% виробництва зосереджено в Танзанії. Культивується в тропіках, Індонезії, Індії, Шрі-Ланці, Малайзії, Гвінеї, на Мадагаскарі, на островах у Східної Африки, на Антильських островах, в Бразилії.

Гвоздика потрапила в Європу в кінці 18 століття, коли французькі мандрівники таємно відвідали Молуккські острови і викрали плоди гвоздики. Витяжку з квітів використовували проти сибірської виразки, холери, чуми і грипу. З тих пір гвоздика є однією з найпопулярніших запашних прянощів в усьому світі, добре поєднується з іншими ароматними травами. Додають гвоздику в найрізноманітніші кулінарні страви, є вона неодмінним інгредієнтом багатьох солінь і маринадів, незамінна в парфумерії та косметології. При цьому гвоздика володіє ще й величезними лікувальними властивостями.

Гвоздичне дерево
Крона гвоздичного дерева

Суцвіття – складні напівпарасольки, верхівкові, розташовані в пазухах листків. Бутони з рожевим на кінці віночком з’являються на початку сезону дощів. Квітки дрібні, двостатеві, складаються з пурпурно-червоного циліндричного гіпантія (увігнуте квітколоже) з чотирма дрібними червоними чашолистками і блідо-рожевим чотирипелюстковим віночком у вигляді напівкулястого ковпачка, який при розпусканні спадає.

Гвоздичне дерево
Квіти і бутони гвоздичного дерева

Чашечка зрослолиста, з 4-х зубчиків, що залишається при плодах. Пелюсток 4 (рідко 5-6) або може й не бути, тичинки здебільшого численні, вільні або частково спаяні (часто в пучках супротивних пелюсток), пильовики дрібні, двогніздові, що відкриваються вздовж щілиною і, дуже рідко, верхівковими порами, зав’язь нижня, одно- або багатогніздова, стовпчик простий. Цвіте двічі на рік.

Плід – яйцеподібна несправжня ягода, яка утворюється з нижньої зав’язі, укладеної в квітколожі, вгорі увінчана 4 чашолистками, темно-бурого кольору, крупніша за бутони (до 25 мм завдовжки і 12 мм завширшки), містить одну чи дві насінини, багатих крохмалем.

Гвоздичне дерево
Бутони гвоздики

Пряність гвоздика – це ароматні й пекучі на смак засушені квіткові бутони гвоздичного дерева, що не розкрилися. За формою вони схожі на гвіздки довжиною 1-1,5 см. Завдяки своїй формі гвоздика й отримала таку назву – «clauvus», тобто латинською «гвіздок». Ферментація зібраних бутонів не представляє труднощів. Відбувається вона на сонці і триває до появи у гвоздики специфічного тріску при перемелюванні.

Гвоздика володіє пекучим смаком і своєрідним сильним ароматом, причому найбільш тонкий аромат дає капелюшок, а пекуча частина розташована в черешку. Черешок у гвоздики після ферментації повинен стати еластичним і залишати маслянистий слід від ефірної олії на папері при натиску.

Мелена гвоздика порівняно швидко втрачає свої споживчі якості і мало прийнятна для вживання. Для визначення якості гвоздики достатньо з силою кинути її в воду – пряність повинна потонути або плавати вертикально капелюшком вгору. Якщо ж гвоздика плаває горизонтально (тобто важка ефірна олія вже майже зникла), це ознака низької якості сировини.

Гвоздичну ефірну олію використовують в медицині, фармацевтичній, парфумерно-косметичній, харчовій, консервній, лікеро-горілчаній, тютюновій промисловості, миловарінні і для виробництва чорнил. Гвоздика – важливий компонент парфумерних композицій орієнтального (особливо популярна в Китаї і Японії) типу. В США гвоздичну олію додають в суміші пряних олій для соусів.

Гвоздичне дерево
Гвоздика

Гвоздична ефірна олія є фармакопейною в більшості розвинених країн, затребуваний компонент місцево-дратівливих, знеболювальних, протизастудних бальзамів і мазі. Найбільш широко застосовується в стоматології, особливо як компонент для тимчасових пломб. Нерідко використовується в аромотерапії, а також як засіб для відлякування комах. Глистогінна дія лікарського настою, приготованого з квіток рослини, паралізує або навіть вбиває аскариди у свиней. Відзначено високу ефективність глистогінної дії екстракту квіток гвоздики в арахісовій олії в дозах 1 г, 0,5 г і 0,1 г / кг при введенні в шлунок собакам при аскаридозі.

Заготівля сировини. Збір гвоздики здійснюють тільки з 5-метрових дерев, яким не менше 6 років. Важливо зібрати суцвіття саме в той момент, коли настав їх максимальний розвиток, але вони ще не почали розпускатися. Зібрані бутони сушать на відкритому сонці або в спеціальних сушарках. Сировина вважається остаточно висушеною, коли при розломі відчувається тріск. Якісно заготовлена гвоздика в процесі зберігання знову набуває жирності і еластичності.

Правильно висушене суцвіття червонувато-коричневого кольору, відрізняється пекучим присмаком і сильним, пряним ароматом. Чим більше жирність висушеної сировини, тим вище її лікувальні і смакові якості – якісна гвоздика при потраплянні в воду одразу ж опуститься на дно.

Гвоздику краще зберігати цілими бутонами, і якщо її потрібно розмолоти, то робити це ліпше перед використанням, щоб не втратити особливого аромату і смаку ефірних складових. Те ж саме відбувається при зберіганні цілісної сировини в місці з високою температурою повітря. Відправляючи бутони на зберігання, слід розсипати їх в скляні ємності і щільно закупорити. Зберігають сировину гвоздичного дерева в затемненому прохолодному приміщенні.

Порошок аптечної гвоздики можна придбати в капсулах.

Гвоздичне дерево
Олія гвоздична

Хімічний склад гвоздики. Бутони гвоздичного дерева збагачені вітамінами (А, C, E, K, PP і групи В), макро- і мікроелементами (калієм, кальцієм, магнієм, натрієм, залізом, фосфором, селеном, міддю, цинком), фенолами і стеролами, флавоноїдами, рослинним спиртом, олеаноловою кислотою, дубильними речовинами, глікозидами, каріофілленом, гумуленом, слизом, ефірною олією (до 20%).

До складу ефірної олії входить евгенол (більше 70%), ацетат евгенолу (до 13%), каріофіллен (5-12%) і його оксид, β-мірцен, а- і β-пінени, іланг, γ-Селін, β-елементом, гептанол, бензиловий спирт, ванілін та інші компоненти.

Дія гвоздичного дерева. Корисні і лікувальні властивості гвоздики, що обумовлені специфічним складом рослини, широко використовуються в медицині: нормалізує травлення при розладах шлунку, нудоті, кишкових інфекціях, метеоризмі, гастриті, має антибактеріальну, антигельмінтну і протитуберкульозну дію. Гвоздика входить до складу багатьох засобів по догляду за порожниною рота. Бореться з жіночими недугами (безпліддя, затримка або надмірно тривалий менструальний цикл). Завдяки позитивному впливу на емоційний стан гвоздику застосовують в аромотерапії, від нервозності, вживають для зміцнення імунної системи.

Ефірна олія гвоздики і евгенол, що входить до її складу, застосовується в стоматологічній практиці як антисептичний засіб, має бактеріостатичну дію на туберкульозну паличку в концентрації 1: 8000. Спиртова настоянка квіток гвоздичного дерева in vitro виявляє бактеріостатичну дію на дифтерійну паличку, збудника сибірської виразки, золотистий і білий стафілокок, бацили паратифу А і Б, дизентерійні бактерії типу Шиги, Флекснера, бацили холери і чуми, а також віруси грипу. Сильну фунгіцидну дію надають препарати рослини на види грибків, що викликають захворювання шкіри, однак при цьому шкірний покрив не подразнюють.

Протизапальні і знеболювальні властивості гвоздичної олії справляються з ранами, синцями. Використовують її від зубного болю, карієсу, при запаленнях ясен, як і в середні віки, застосовують від головного болю і мігрені. Лікує гвоздична олія шкірні проблеми – бородавки, вугровий висип, фурункули і коросту, заспокоює м’язові спазми.

У китайській медицині гвоздику застосовують як ароматичний засіб, що сприяє травленню при поганому апетиті, як болезаспокійливий при захворюваннях шлунково-кишкового тракту, глистогінний, при диспепсії, блювоті, відрижці, здутті живота, жіночих проблемах простудного характеру. Бутони рослини входять до складу «рятівного напою» від раку. Гвоздичну олію призначають як антисептик при деяких захворюваннях слизових оболонок і шкіри (наприклад, при стригучому лишаї), зовнішньо використовують при ревматизмі.

В народній медицині гвоздику в лікувальних і профілактичних цілях застосовують для приготування настоїв, відварів, настоянок, олій і трав’яних зборів з даною рослиною. Рекомендують як протизапальний, антибактеріальний, сечогінний, жовчогінний, антиоксидантний, знеболювальний, ранозагоювальний, антигістамінний, потогінний і зігріваючий засіб.

Гвоздика допоможе впоратися з: простудними захворюваннями, вірусними інфекціями, захворюваннями травної та сечостатевої системи. Корисною буде гвоздика при простатиті та аденомі передміхурової залози, хворобах печінки, метеоризмі, діареї, при хворобах очей, гіпотонії, гаймориті, пародонтозі і запальних захворюваннях порожнини рота.

При зовнішньому застосуванні за допомогою гвоздики можна швидко видалити мозолі і бородавки. Сприяє вона загоєнню ран і зняттю запалень від укусів комах, допоможе при болю в м’язах і суглобах.

При регулярному прийомі засобів з гвоздикою підвищується апетит, проходить депресивний стан, поліпшується потенція і загальне самопочуття. Люди, в щоденному раціоні яких є гвоздика, відрізняються швидкістю мислення і хорошою пам’яттю.

Ефірна олія гвоздики застосовується в косметології: її додають в маски для обличчя, щоб підвищити тонус шкіри, придати їй пружність і запобігти ранньому старінню. Гвоздична олія злегка підсушує шкірний покрив, тому косметологи радять її людям з жирною шкірою. Гвоздика входить до складу багатьох сучасних парфумів.

Способи застосування гвоздичного дерева. Гвоздику головним чином використовують в кулінарії для приготування маринадів (грибних, фруктово-ягідних, м’ясних, овочевих, рідше рибних). Суміші прянощів, до складу яких входить гвоздика, з успіхом застосовують в кондитерському, рибоконсервному і ковбасному виробництвах.

Для приготування солодких страв (компотів, пудингів, кондитерських виробів) гвоздика буде корисною як самостійна спеція або в суміші з корицею.

У суміші з чорним перцем гвоздика застосовується для приготування тушкованого м’яса, баранини, свинячих і м’ясних жирних фаршів, м’ясних міцних бульйонів, а також соусів, що подаються до домашньої птиці (курки, індички). В цьому випадку для посилення пекучої якості прянощі можна використовувати тільки черешки. Час закладки гвоздики в різні страви теж впливає на смакові і ароматичні якості: гвоздику в маринади зазвичай додають в процесі їх приготування разом з іншими компонентами; в бульйони, супи, компоти – за 3-5 хвилин до готовності.

Свій смак і аромат гвоздика однаково добре передає як гарячим, так і холодним стравам. Але якщо смак гвоздики залишається майже незмінним, то її аромат при підвищеній температурі швидко випаровується. Тому для визначення моменту введення гвоздики в страву необхідно слідувати простому правилу – чим більш тонкий аромат необхідно отримати, тим пізніше необхідно закладати гвоздику. Особливо в кондитерських виробах, де закладка має бути здійснена до теплової обробки, необхідно бути обережним в дозуванні. Також протипоказана закладка гвоздики в блюда з тривалою тепловою обробкою і ранньою закладкою прянощів, наприклад, в плов.

Норми закладки гвоздики:
– в маринади грибні – 1-2 грами на 10 кг грибів;
– в фруктово-ягідні маринади – 3-4 грами на 10 літрів заливки
– в тісто – 4-5 бутонів на 1 кг вкладених продуктів при наявності інших прянощів (кількість гвоздики по відношенню до решти прянощів в цьому випадку становитиме близько 1/7 – 1/5);
– в сирні пасти – 2-3 мелених бутони або 4-5 капелюшків гвоздики на 1 кг сиру;
– в компоти, супи, бульйони – 1 бутончик на 400-500 грамів, і в усякому разі, не більше 3 бутонів на 1 літр;
– для приготування м’яса – 2 бутони на порцію – для смаження застосовується мелена гвоздика, а для тушкування – бутони цілком, при наявності інших прянощів частку гвоздики знижують наполовину.

Не слід вводити бутони гвоздики в великих дозах в маринади з вмістом вина, оцту та інших спиртовмісних рідин – в спирті гіркоти гвоздики розчиняються значно сильніше.

– при головному болю і для нормалізації кров’яного тиску при гіпотонії, для регуляції травних процесів, промивання очей і полоскань при запаленні ротової порожнини і горла, зовнішньо при захворюваннях суглобів у вигляді компресів застосовують відвар гвоздики: 50 г сухих бутонів гвоздики заварити в 500 мл окропу і настоювати на теплій плиті ще близько півгодини, коли відвар охолоне, процідити і зберігати в скляній темній ємності в холодильнику, вживають щодня по 1 ст. л. 3 рази на день;

– при тих же захворюваннях, що і відвар гвоздики, призначають настоянку гвоздики. В ємність з темного скла помістити 100 г сухих бутонів гвоздики, залити 500 мл горілки і на місяць залишити в затемненому прохолодному місці, настоянку процідити і приймати по 1 ч. л. 3 рази на день протягом місяця при тих же захворюваннях, що і відвар гвоздики. Зовнішньо настоянку гвоздики призначають при артриті, артрозі, остеохондрозі, нею лікують удари і розтягнення м’язів, для чого протягом 10 хвилин настоянку гвоздики втирають в хворі місця і обертають теплою тканиною;

– при депресії і для підвищення загального тонусу організму рекомендують глінтвейн з гвоздикою по 50 мл на день: в 500 мл якісного червоного вина влити сік 1 лимона і апельсина, суміш закип’ятити, додати 10 сухих бутонів гвоздики і 1 ч. л. кориці, коли напій прохолодне, процідити і перелити в скляний посуд;

– для зняття м’язових і суглобових болів, при запальних процесах на шкірі обличчя, а також для інгаляцій і лікувальних ванн використовують гвоздичну олію: 50 грамів гвоздики залити 500 мл оливкової олії і залишити на 3 тижні в темному прохолодному приміщенні для настоювання.

Протипоказання і передозування. Ефірна олія гвоздики при неправильному застосуванні може дратувати слизові оболонки. Не бажаною вона є при пошкодженнях слизової оболонки шлунково-кишкового тракту, при виразках шлунку і дванадцятипалої кишки, отруєнні кислотами або лугами, індивідуальній непереносимості.

Advertisements