Категорії
Різне

Іманентність або куди зникає чашка кави…

Що таке іманентність або куди зникає чашка кави, коли на неї не дивитися? Іманентність (лат. Immanens від Immanent – «перебування всередині») – філософська категорія, що означає невід’ємність, внутрішній зв’язок на противагу зовнішньому.

Слово «іманентний» застряє в лексиконі сучасної людини середньої начитаності десь між словами перманентний і латентний. Начебто інтуїтивно іноді і вдається вжити його до місця, але що воно насправді означає, сходу і не сформулюєш. Вперше цей термін з’явився в європейській середньовічній філософії, де протиставлялися actio immanens і actio transiens – дія, яку замкнуто на собі самій і яка не впливає на навколишній світ (наприклад, мислення) і дія, яка змінює зовнішні об’єкти. Надалі прикметник «іманентний» став одним з найважливіших теологічних понять, яке описувало відносини Бога із зовнішнім світом.

Advertisements

Точки зору теологів розділилися: згідно з однією версією Бог невіддільний від створеного Ним світу і є його частиною (в християнстві, наприклад, у своєму людському втіленні) – тобто іманентний. За іншою теорією Бог відділений від світу і принципово непізнаваний – тобто, трансцендентний.

Це протиставлення «іманентність – трансцендентність» перейшло і в філософію, правда, зазнавши деяких змін. У класичному трактуванні «іманентність» означає невід’ємність, внутрішній зв’язок будь-якої якості об’єкта з самим об’єктом. Трансцендентність – навпаки, термін, що характеризує явища, що приходять ззовні, потойбічні.

Кант приділив іманентності чимало уваги, але додав до колишнього визначення нове трактування: пізнаванності чого-небудь на особистому досвіді. З цієї точки зору все, що ми можемо сприйняти за допомогою своїх органів почуттів, – іманентно. Наприклад, гравітація. А от знання про існування бозона Хіггса до звичайної людини, що не вчена, приходить ззовні, і перевірити його на практиці неможливо. Тому воно трансцендентне.

Одним з іманентних якостей людини Кант вважав моральність. Вона не диктується релігією, а невіддільна від людської натури: ми чинимо морально не тому, що теоретично знаємо, що так правильно, а тому що бачимо, що дотримання моральних законів робить світ кращим.

З’явився навіть цілий філософський напрямок – іманентна філософія. Її головний принцип був такий, що весь навколишній світ і ми самі перебуваємо всередині нашої свідомості, а поза сприйняття нічого не існує. Наприклад, чашка кави існує остільки, оскільки ми її бачимо, відчуваємо запах кави, можемо взяти її в руки і надпити гарячого латте.

Але що відбувається з чашкою кави, коли на неї ніхто не дивиться? Це питання і стало головною заковикою іманентної філософії. Втім, філософи спробували викрутитися і постановили, що існує якась закономірність, згідно з якою предмети з’являються в нашому сприйнятті, що і доводить об’єктивність навколишнього світу. Чашка пов’язана з іншими об’єктами, її однаково сприймають різні спостерігачі. При дотриманні цих взаємозв’язків вона реальна і не зникне, якщо на неї ніхто не буде дивитися.

З точки зору іманентності можна оцінювати і фізичні явища. Наприклад, час. Для Ньютона час поряд із простором був абсолютною величиною, немов даний нам ззовні. А ось в загальній теорії відносності час і простір іманентні – вони нерозривно пов’язані з матерією і енергією фізичного світу.

Невинна на вигляд іманентність проявляється і в справах політичних: наприклад, вона допомогла Гітлеру встановити нацистський режим. Так, принаймні, вважав політолог-теоретик Карл Шмідт. У 1920-х він випустив книгу під назвою «Політична теологія». У ній він назвав іманентними суспільні ідеї, що володіють такою харизматичною силою, яка змушує приймати їх на віру. І не вимагати раціональних доказів. Саме такою ідеєю виявився міф про обрану арійську расу.

Поняття іманентність використовується і в літературі. Іманентний аналіз тексту – це аналіз, при якому дослідник виходить тільки зі змісту тексту, не звертаючи уваги на біографічний та історичний контекст. Наприклад, аналіз останнього вірша Єсеніна «До побачення, друже мій, до побачення» без врахування наступного самогубства поета.

Іноді один і той же твір при іманентному і контекстному аналізі сприймається зовсім по-різному. Наприклад, відому казку Баума «Чарівник країни Оз» кожний назве дитячим твором, відштовхуючись від самого тексту. Але якщо заглибитися в історію створення книги, ми дізнаємося, що «Чарівник» замислювався як політична сатира, Смарагдове місто символізує долар, Дорога з жовтої цегли – золото, а в образах Опудала і Залізного Дроворуба вгадуються Рокфеллер і Вільям Херст.

Але як використовувати це непросте слово іманентність в повсякденні? Вживайте його, якщо хочете підкреслити специфічні, фірмові якості людей і явищ, що йдуть із самої їх суті. Наприклад, «Самоіронія – іманентна риса англійців».

Advertisements

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *