Категорії
Дикорослі Культивовані Лікарські рослини Природа Рослини

Корисне анісове насіння

Аніс – трав’янистий однорічник з дрібними квітками та маленьким насінням, зібраними в складні парасольки (схожі на кріп) з сильним характерним ароматом, родина Apiaceae або Umbelliferae (Зонтичні).

Аніс звичайний ще називають солодким кмином. Рослина має мало розгалужений тонкий корінь, що проникає в ґрунт на глибину до 50-60 см. Стебло пряме, округле, з борозенками, розгалужується у верхній частині. Загальна висота рослини – 30-70 см. Прикореневе листя анісу – округло-серцеподібне, середнє – клиноподібне, розсічене, з черешками, верхнє – трироздільне і без черешків. Квітки у анісу білі або рожевуваті, зібрані в складні зонтики з 6-16 променями. Цвіте рослина в червні-липні, плоди дозрівають в серпні. Плід-двосім’янка яйцеподібної форми зі слабо виділеними ребрами, має довжину 3-4 мм і діаметр 1,5-2,5 мм. Зрілі плоди сіро-зеленого забарвлення, легко тріскають на половинки (маса 1000 насінин лише 3,5-5 г), на смак солодкуваті, терпкі.

Аніс – це пряність, один із інгредієнтів анісових крапель для носа. На основі анісу готують чай, спиртні напої: абсент, арак, самбуку та ін. В торгівлі зустрічається у вигляді насіння, порошку (аніс мелений), анісової олії, парасольки анісу.

Парасольки рослини як спеції додають в супи, особливо в борщі та розсольники. Анісову олію використовують у миловарінні, а більш щільні частини служать замінником какао. Ефірну анісову олію використовують у парфумерній промисловості та ароматерапії. Бджоли добувають із квіток трави смачний та корисний мед.

Спеція аніс має дуже виражений запах і смак, тому, додаючи її до страви, важливо не переборщити з дозуванням. Для домашнього використання краще купувати насіння анісу – в меленому стані трава анісу швидко втрачає запах і цілющі властивості.

Насіння анісу збирають на стадії воскової стиглості, коли воно набуває зеленкувато-сірого забарвлення. Скошені рослини кілька днів досушують у тіні, а потім обмолочують. Якщо насіння темне, то воно вже надміру старе і має гірший та слабший аромат.

Для отримання ефірної олії аніс косять в період плодоутворення та молочної зрілості. Для заготівлі зелений аніс зрізують ще до цвітіння і сушать у добре провітрюваному приміщенні в тіні.

Зберігають продукт, як і інші спеції, в закритому скляному посуді в захищеному від сонця місці. Насіння анісу краще розмелювати відразу перед вживанням. Спеція зберігається протягом двох років, не втрачаючи корисних властивостей та запаху. Порошок втрачає неповторний аромат протягом місяця.

Походження анісу. Рослина широко поширена по всьому світу, росте в лісостеповій зоні. Батьківщиною вважають Малу Азію та країни Східного Середземномор’я. Сьогодні культивується на всіх континентах планети і вирощується з метою отримання пряного насіння.

Насіння анісу було знайдено в пальових спорудах, датованих кам’яним віком, згадку про рослину можна знайти у стародавніх письменах. За часів середньовіччя з гілок анісу створювали гербарії, на насіння вводилося мито, а вартість прирівнювалася до ціни коріандру. Використовували рослину і в Київській Русі.

Аніс – рослина вибаглива: любить тепло і вологу. Якщо запилення відбуватиметься в погану погоду, плоди будуть більш дрібні або зовсім порожні. А якщо буде занадто багато вологи, то й не дасть плодів. Якщо немає тепла, насіння зійде не раніше, ніж за місяць. До того ж, за твердженням вчених-ботаніків, аніс є рослиною довгого дня – при дні, коротше 12 годин, не цвіте.

Хімічний склад анісового насіння (в 100 г продукту): рослинний білок – до 17,6 г; жирна олія – 15,9 г; олія ефірна – ​​3-6%; вуглеводів до 3-5 %; харчові волокна – 14,6 г; холестерин – 0 г; вітаміни (ніацин – до 3,06 мг, рибофлавін – 0,29 мг, тіамін – 0,34 мг, вітамін А – 311 мкг, вітамін С – майже 21 мг); мінерали (кальцій – 646 мг, мідь – 0,91 мг, залізо – 36,96 мг, цинк – 5,3 мг, фосфор – 440 мг, селен – 5 мг), альдегід фурфурол, кавова та хлоргенова кислоти та інші корисні речовини. Калорійність – 337 ккал на 100 г.

Основні складові ефірної олії: анетол (до 80-90%) та метилхавікол (10%), анісова кислота, анісовий спирт, анісовий альдегід, естрагол, α-пінен, бета-пінен, камфен, сабінен, альфа-фелландрен, бета-фелландрен, фенхон, ліналоол. та багато інших компонентів.

Спеція аніс, завдяки ефірним оліям, має ліпофільні властивості, тобто краще розкривається з нагрітими жирами, ніж холодними. Додавши аніс у гарячу їжу, хімічні сполуки звільняються, наповнюючи їжу та повітря ароматом. Аромат із прянощів вийде швидше, якщо перед використанням анісове насіння роздробити або розтерти.

Ще одну тонкість, яку треба знати: якщо анісове насіння додати в страву на початку приготування, їжа набуде пряного смаку; якщо в кінці – з’явиться насичений аромат, при цьому анісовий смак майже не відчувається.

Корисні речовини анісу зміцнюють здоров’я та підвищують життєвий тонус. Рослина володіє протизапальною, відхаркувальною та помірною сечогінною дією. Розслаблює гладку мускулатуру внутрішніх органів, використовується при гострих бронхітах, від кашлю, запаленні легенів, посилює секрецію шлункового соку, відновлює травлення та роботу кишечника. Корисний аніс при захворюваннях нирок (виводить каміння та пісок із сечовивідних шляхів), зменшує біль при менструації та кишкових кровотечах.

Аніс в медицині. Насіння анісу широко застосовують в медицині. Вдихання парів анісу допомагає впоратися із хворобами голови. Розжовування насіння прибирає головний біль та мігрень. Натирання насінням зубів допоможе зробити їх міцними і здоровими, зміцнює ясна. Якщо в горлі виникли неприємні відчуття, заваріть анісовий чай або додайте в трав’яний збір кілька зерен анісу.

Аніс допоможе при перших ознаках застуди, покращить роботу головного мозку, бадьорить, надасть сил та допоможе впоратися з меланхолією. Плоди анісу призначають при тривожному сні.

Аніс – улюблений засіб педіатрів. А мамам, що годують, незамінним стане аніс для лактації – теплий чай з анісом за півгодини до годування грудьми – малюк після такої ситної трапези спокійно і міцно спить.

Завдяки хімічному складу використовуються плоди анісу для схуднення. Дуже корисна анісова олія, що має сильні лікувальні властивості.

Застосування анісу у кулінарії. Особливу славу анісу принесли англійські кухарі. Вони почали його додавати як приправу до знаменитих імбирних пряників, які виробляють і люблять досі всі жителі Британії.

Анісову пряність широко використовується в хлібопекарському та кондитерському виробництві. Додають у печиво, торти, цукерки, муси, десерти, солодкі начинки, пудинги та льодяники. У випічку спецію додають як самостійну, так і у поєднанні з іншими добавками.

З анісом виходять смачні напої: чаї, компоти, кваси.

Трава анісу наділена антибактеріальними властивостями, тому додають її при консервуванні фруктів, засолюванні огірків, патисонів, кабачків. Незамінним аніс є для збереження квашеної капусти і мочених яблук – смакове кулінарне поєднання анісу та яблук вважається найвдалішим.

У кулінарії використовують всі частини рослини: зелене листя і мелене насіння – в салати, парасольки – в супи, каші та гарячі овочеві страви. Насіння анісу звичайного додають у підливи, соуси та маринади. Аніс чудово поєднується з імбиром, фенхелем, каррі та лавровим листом.

Анісова олія (для отримання 1 кг ефірної анісової олії потрібно переробити 50 кг плодів анісу): виводить харкотиння з органів дихання, прибирає метеоризм, збільшує перистальтику кишечника, покращує травлення і роботу печінки, знімає спазми, заспокоює “нервовий” шлунок. Якщо ви страждаєте на морську хворобу, достатньо капнути анісову олію на язик і нудота одразу припиниться. Ефірна олія посилює лібідо, виводить надлишок вологи з організму, нормалізує роботу внутрішніх органів, допомагає схуднути.

Аромат анісу люблять не лише люди, а й тварини (особливо кішки та собаки), що активно використовується при дресуванні. Комахи ж, навпаки, не переносять анісовий запах. Тому достатньо натерти шкіру анісовою олією, що захистить від мух, комарів, кліщів, мурах, оводів, вошей та бліх.

Протипоказання по застосуванню анісу – алергійна реакція. Не рекомендується приймати при вагітності, гострих захворюваннях ШКТ, виразках 12-палої кишки та шлунка, індивідуальній непереносимості.

Джерело

Залишити відповідь