Коти в блокадному Ленінграді

Коти в блокадному Ленінграді

Рік 1942 видався для Ленінграду подвійно трагічним. До голоду, який щодня забирав сотні життів, додалася й навала щурів. Очевидці згадують: гризуни бігали по місту величезними колоніями, коли переходили вулицю, навіть трамваї змушені були зупинятися.

Блокадниця Кіра Логінова згадувала, що «… тьма щурів ватагою рухалися до міського млина по Шлиссельбургскій трасі (тепер пр. Обухівської оборони). В щурів стріляли, тиснули танками, але вони забиралися на танки і їхали на них. Це організований, розумний, жорстокий ворог… »

Зброя виявилася безсилою. Пацюки об’їдали вмираючих людей, зжирали останні крихти. Через нашестя щурів в місті виникла загроза епідемій. Кішок з’їли. Деякі засуджували «кішкоїдів», але обід з кішки був чи не єдиною можливістю зберегти життя. «3 грудня 1941 з’їли смажену кішку. Дуже смачно», – записав у щоденнику десятирічний хлопчик. «Сусідського кота з’їли всієї комуналкою ще на початку блокади».

Коти в блокадному Ленінграді
Коти в часи блокади Ленінграду

«У родині дійшло до того, що дядько майже кожного дня вимагав кота Максима. Ми з мамою, коли йшли, замикали Максима в маленькій кімнаті. Був ще папуга Жак. В добрі часи Жаконя співав і вмів розмовляти, з голоду обліз і притих. Соняшникове насіння, що виміняли на рушницю, скінчилося, Жак був приречений. Кіт Максим, з якого шерсть лізла жмутами, вже не втягував кігті і перестав навіть нявкати.

Одного разу Макс заліз в клітку до Жаконі, повернувшись додому побачили, що птах і кіт в холодній кімнаті сплять, притиснувшись один до одного. Після цього дядя перестав робити на кота замах …»

«Був у нас улюбленець родини – кіт Васька. Взимку 41-го мама сказала, що віднесла його до притулку, мовляв, його там будуть рибкою годувати… Увечері мама приготувала котлети. Тільки потім я зрозуміла звідки м’ясо…»

«… меблі давно стопили. Мама спала на підвіконні, ховаючись за парасольку від вітру і дощу. Якось хтось, дізнавшись, що мама вагітна, подарував їй оселедець – їй дуже хотілося солоного… Вдома вона поклала подарунок у затишний куточок, сподіваючись після роботи з’їсти. Повернувшись ввечері, знайшла від оселедця тільки хвостик і плямки жиру на підлозі – оседець з’їли щури. Це була трагедія»- розповідає Валентина Осипова.

Коти в блокадному Ленінграді
Коти в блокадному Ленінграді

Деякі городяни, незважаючи на жорстокий голод, зберегли своїх улюбленців. Навесні 1942 одна старенька винесла свого кота на вулицю погуляти. До неї підходили люди, дякували, що вона його зберегла.

Згадують, як в березні 1942 на міській вулиці навколо худої кішки стояло кілька стареньких і хрестилися, а змарнілий міліціонер стежив, щоб ніхто не вкрав тваринку.

Дванадцятирічна дівчинка в квітні 1942 р. біля вікна одного з будинків побачила натовп людей. Вони дивилися на смугасту кішку, яка з трьома своїми кошенятами лежала на підвіконні. «Побачивши кішку, зрозуміла, що ми вижили», – згадувала ця жінка багато років по тому.

Коти в блокадному Ленінграді
Коти в часи блокадного Ленінграду

Коли блокаду прорвали, вийшла постанова «з Ярославської області доставити в Ленінград димчастих кішок» (димчастих кішок тоді вважали найкращими щуроловами). Прибуло чотири вагони кішок, частину з яких одразу випустили на вокзалі, частину віддали людям. Котів розхапали моментально.

В січні 1944 Л. Пантелєєв записав у щоденнику: «Кошеня в Ленінграді коштує 500 рублів». Кілограм хліба з рук тоді продавали за 50 рублів, зарплата сторожа була 120 рублів.

Коти ціною великих втрат зі свого боку зуміли відігнати щурів від продовольчих складів. Кішки ловили гризунів, а іноді воювали. Збереглася легенда про рудого кота, який прижився біля зенітної батареї, що стояла під Ленінградом. Солдати прозвали його «слухачем». Рудий кіт точно передбачав і нявканням попереджав наближення ворожих літаків. Кота поставили на забезпечення і призначили рядового доглядати за ним.

Коти в блокадному Ленінграді
Ермітажні коти

Щоб боротися з гризунами в підвалах Ермітажу, палацах і музеях, завезли ще одну «партію» котів з Сибіру. Всього в Ленінград було привезено 5 тисяч котів, які з честю очистили місто від гризунів, врятували людей від епідемій.

Нащадки тих сибірських кішок і сьогодні живуть в Ермітажі. Про них піклуються і поважають за сумлінну працю. Кілька років тому в музеї створено спеціальний фонд «друзів котів Ермітажу».

Сьогодні в Ермітажі служить понад півсотні котів, які успішно охороняють музейні експонати від гризунів. У кожного кота є особливий паспорт з фотографією.

Залишити відповідь