Медитація і ефекти резонансу

Медитація і ефекти резонансу
Ефекти резонансу і медитація

Короткий огляд «Meditation and Resonance Effects» by Richard Alan Miller (aka Philo Stone). Використання психоделічних і емпатогенних засобів традиційно припускають ефективні особливості або нюанси, які порівнюють з ендогенними, містичними або кібернетичними образами.

Теоретично практика медитації покликана відводити свідомість особистості від постійних турбот і справ. Це можна представити як форму тренування свідомості в перемиканні її від справ на внутрішній світ, психіку. Тобто, це підготовка природи особистості таким чином навчитися відбивати і виражати взаємозв’язок з Космічним «Я».

Для досягнення стану медитації існує ряд технік. Найбільш часто вживаний перший крок – це ритмічний подих. Якщо його виконувати правильно, відтворяться потужні і незвичайні ефекти. Ці ефекти поступово можуть запустити ефект резонансу. Більш ретельне дослідження цих резонансних взаємозв’язків дає інформацію, яка корисна для удосконалення процесу медитації.

Можливо наступний приклад прояснить цю думку. Коли об’єкт повністю розслаблений і досяг глибокого стану медитації, чутливі кардіографічні прилади реєструють повільні, ритмічні синусоїдальні хвилі. Це стояча хвиля в аорті. Існує резонуючий осцилятор (система, що здійснює коливання, показники якої періодично повторюються в часі) серцевої аорти, що впливає на інші частини організму, включаючи мозок.

Резонанс з’являється, коли частота природної вібрації тіла значно посилюється вібрацією на тій же частоті іншого тіла. Осцилятор змінює середовище періодичним засобом. У глибокому медитативному стані регулярні рухи тіла вказують на те, що в серцево-судинній системі, особливо в аорті, встановилася стояча хвиля. Ця стояча хвиля впливає на деякі інші резонуючі системи організму. Всі вони запускаються цим великим сигналом.

Пол Нью (Paul FJ New) і деякі інші автори в своїх роботах вказують на присутність основної резонансної западини, створюваної осцилятором між серцем і біфуркацією аорти (від лат. bifurcus – «роздвоєний»). Коли пульсові коливання кров’яного тиску, що переміщаються по аорті, збігаються (у фазі) з відбитими пульсовими коливаннями, утворюється стояча хвиля.

Коли ця частота сягає 7 Hz, завдяки резонансу утворюється прогресивно зростаюча хвилеформа, що призводить до масштабної осциляції (коливання), що впливає на всі процеси організму, налаштовані на цю частоту.

Існує резонансний взаємозв’язок цієї частоти зі стоячими хвилями, утвореними земною корою. Якщо припустити, що сферична земна кора є конденсатором, то частоту резонансу можна обчислити на основі рівняння: Резонансна частота = C / 7.3R2, де C – це швидкість поширення електромагнітних хвиль і R – радіус Землі. З’ясувалось, що це частота 6.4Hz.

Таким чином в серці / аорті ми спостерігаємо гармонійну частоту, що відповідає пульсації електричного заряду Землі.

Тепер уявимо мозок, як п’єзоелектричний гель, який перетворює фізичні вібрації в електричні. Хоча тілорух від серцевого резонансу відносно малий (0,003-0,009 мм) врахуємо, що голова – це щільна, стиснута структура.

Якщо рухати головою вгору-вниз, череп буде прискорювати мозок м’якими імпульсами. Утворювані плоскі акустичні хвилі будуть відбиватися від черепного склепіння та концентруватися на третьому і бічному шлуночку головного мозку. Послідовність частот зв’язує цю частоту рух тіла в 7 Hz з більш високими частотами шлуночків.

Ось що сяє в серці твоєму, ось що володіє людиною народженою з душею, яка перевершує смерть душею, яка наслідує цю велич.
Taittiriya Upanishad (ведійський текст на санскриті).

У книзі «Біомедичні інженерні системи» (Biomedical Engineering Systems), глава 7, основна робота називається «До виду людини» (Toward A View of Man), автор Ман-фред Клайнс (Manfred Clynes). Клайнс – доктор медичних наук з дослідницького центру лікарні Rockman State Hospital, Орінджбург (Нью-Йорк). Ця робота вважається проривом в галузі психології та медицини, на сьогоднішній день відомої як область психобіології (біокібернетики).

Клайнс запросив кілька добровольців, поголив їм голови і розмістив на них електроди, розташувавши їх у формі розетки або на різних ділянках мозку, а саме в скроневій, фронтально лобовій і потиличній областях. Завдяки геометрії розташування електродів таким чином, можна було відстежувати не тільки мозкові частоти, але і визначати направлення зміщення в цих частотах.

Початковою метою Клайнсу було з’ясувати, яким чином в мозкових процесах відбувається точність і порядок; які програми людині передаються у спадок, і як людина може оптимально використовувати ці спадкові програми.

Учасникам експерименту запропонували ряд образів (форм) і кольорів, на яких вони повинні були сконцентруватися, поки комп’ютер моніторив їх мозок. Одночасно знімаючи записи з протилежної пари електродів, вчений отримував огляд електричної активності з різних кутів: говорячи математичною мовою, здійснювалася просторова диференціація електричного вектора.

Ця робота в буквальному сенсі була меппінгом (складанням схеми) свідомості. У процесі роботи було зроблено ряд найважливіших спостережень:

1. Певні якості та взаємозв’язки виявилися для комп’ютера важливішими, ніж кількісні показники, як, наприклад, інтенсивність. Це означало, що ідентифікаційні системи мозку базуються швидше на різниці сигналів, ніж на їх інтенсивності.

2. Були виявлені тонкі лінії, які відтворюють викликаний потенціал, незалежно від розміру. Форма сама по собі перетворюється в іншу форму в просторі-часі мозку, яка може бути виміряна. Між візуальною формою стимулів існує взаємно однозначна відповідність, відповідна реакція мозку і сприйняття. Це, можливо, перший фізичний опис області архетипу. Він характеризується геометричною структурністю і однозначністю.

3. Процес придушення важливий для перетворення зовнішнього світу так само, як і процес збудження. Концентрація на специфічних геометричних лініях не створює змінюваних стимулів, але їх постійна присутність систематично і радикально змінює реакцію на кожен змінюваний стимул.

4. Зміни в інтенсивності одного кольору дають дуже просту відповідну форму. Очевидно, що світло і темрява (як протилежність) є різними характеристиками одного і того ж змінного фактора, швидше за все вони є результатом стимуляції, а також придушення різних рецепторів. Це – викликаний потенціал на світло і темряву, – ні в якій мірі не можна назвати відповідно позитивним чи негативним. Білий колір, наприклад, потрапляє в поле зору як результат загального придушення кольору.

5. Ці експерименти явно демонструють спадкову форму організації, a не випадковий досвід нервових мереж. Можливо ментально розпізнавати і приймати стимули вже в першій порції викликаного потенціалу. Відповідні порції в мозку, що з’являються через 0.3 сек., спостерігаються як систематичні процеси або цикли, які налаштовані на ці реакції на специфічні вхідні стимули. Це – форма резонансу в мозку. Можливо цей процес веде до формування пам’яті.

6. Процес сприйняття має унікальний аналог у вигляді просторово-часового коду в мозку. Ці просторово-часові форми є очевидним доказом існування взаємозв’язку між зовнішнім світом і його поданням до мозку. Вони діють як ключі для того, щоб «відкривати» специфічні частини нашого мозку, що часто спостерігається за межами психологічних порогових рівнів (підсвідомість).

Клайнс в буквальному сенсі створив схеми (меппінг) різних областей головного мозку. Комп’ютеру вдалося ідентифікувати і відтворити ті геометричні фігури, на яких концентрувалася людина, як геометричну форму або як колір.

Людині, над якою проводився експеримент, навіть не потрібно було дивитися на ці стимули, потрібно було лише сконцентруватися на образі «внутрішнім зором». Стояча хвиля означає, що хвиля не змінюється, але залишається постійною в одній визначеній геометричній моделі.

Якщо квантово-механічні характеристики є характеристиками свідомості, можна припустити, що всі явища, які пояснюються присутністю квантових хвиль, краще буде інтерпретувати в термінах розуму, свідомості.

Наша планета оточена шаром електрично заряджених частинок, які називаються іоносферою. Нижній шар іоносфери починається на відстані приблизно 80 км від поверхні Землі. Відомо, що цей шар зарядів відбиває радіохвилі.

Оскільки іоносфера – це сильно заряджений шар, він формує так званий конденсатор із Землею. Це означає, що існує різниця в електричному потенціалі між Землею і іоносферою, при цьому Земля заряджена негативно, а іоносфера – позитивно. Цей потенціал трохи варіюється, але завжди зберігається в межах близько 200 вольт / метр.

Це основний тип електричного генератора. Сонячні вітри, взаємодіючи з ротацією молекул у верхніх шарах атмосфери, виконують функцію колектора. Нижній шар атмосфери можна представити як акумуляторну батарею для цього градієнтного потенціалу.

Цей електростатичний шар навколо Землі можна розглянути як желе з щільною консистенцією. Коли наші тіла рухаються і вібрують, рухи передаються в навколишнє середовище. Поля навколо нас не тільки вторгаються в наш організм, вони впливають на заряди усередині організму.

Коли ми стоїмо на землі, при нормальних умовах, ми заземлені. Наше тіло грає роль стічної труби для електричного поля, і ми в деякій мірі деформуємо силові лінії.

Навколо нашого тіла також існує власне електричне поле. Ці поле-лінії є результатом різних біохімічних реакцій, що протікають в нашому організмі. Це результуюче біополе пов’язує нас з ізоелектричним полем планети.

«Налагоджена система» складається щонайменше з двох осциляторів ідентичних резонансних частот. Якщо один з осциляторів починає випромінювання, дуже швидко цим сигналом буде активований інший осцилятор. Так як зв’язок між ними ідеальний, вони будуть реагувати на найменші сигнали і починати резонувати.

У 1957 році У.О. Шуманн (W. O. Schumann) обчислив резонансні частоти мода Земля-іоносфера. Його роботи були оновлені через багато років, і зараз прийнята цифра 7,5 Гц (як було зазначено вище, мікрорух тіла становить близько 6,8 і до 7,5 Гц).

Очевидно, що людина, перебуваючи в стані глибокої медитації, починає резонувати з планетною системою. Здійснюється передача енергії. Те, що ця частота відноситься до тета діапазону мозкових хвиль, що створює стан максимального відновлення організму, не є збігом.

Інформація скоріше за все втілюється в полі, ніж сама є полем. Таким чином, поле є абстрактною кількістю інформації взаємозв’язків між однією і іншою точкою у Всесвіті.

Астральні храми створюються для того, щоб пробудити певний відповідний резонансний ефект. Ці храми зі специфічною формою і кольором подібні фізичній матриці.

Візуалізація, у свою чергу, створює електромагнітний (EM) резонанс в мозку. Найбільш визначеним представляється ревербераційний патерн (англ. pattern – зразок, шаблон, система). Важливішою тут є чіткість. Спотворення мінімізує ефект резонансу і зменшує можливості з’єднання з іншим «налаштованим» осцилятором в організмі.

Техніки подовження такого гармонізуючого резонансу відомі вже тисячі років. Це різні медитативні техніки. Багато з них уповільнюють швидкість метаболізму тіла, таким чином для нормального функціонування такому організму потрібно набагато менша кількість кисню.

Коли людина набуває досвіду в медитації, подих її стає настільки м’яким, що не порушує стану резонансу в аорті. Розвивається автоматичний процес, в якому легені і діафрагма регулюють серцево-аортне сплетіння таким чином, щоб зберігалася злагодженість його активності. Це допомагає продовжити дію резонансу навіть при поверхневому диханні.

Висновки відносно ефектів резонансу, доступних за допомогою медитації:
1. Існує серцево-аортний резонанс, пов’язаний з низкою інших критичних осциляторів, включаючи кілька осциляторів в мозку. Цей резонанс починає свою роботу в серці.
2. Особливі геометричні мандали (форми і колір) створюють резонансні ефекти в мозку. Патерн повторюється в мозку.
3. Особливі геометричні системи можуть бути використані в якості «ключів» для входу в ці специфічні архетипи. Доступ туди можливий тільки для свідомості, духу.
4. Зв’язок резонансних осциляторів можна використовувати для створення загального взаємозв’язку, починаючи від Хедіта (спіраль ДНК-РНК) до Ньюта (галактичне водневе поле).
5. «Набудовуючи» процес медитації, можна отримати можливість розширення і доступу до інших резонансних систем всередині і поза тілом.

Людський організм завжди розглядався як складна організація хімічних елементів і складових. Кількість і структура цих компонентів має відношення до стану здоров’я організму. Це – область біохімії та біохімічного аналізу.

Адекватним підходом є і уявлення людського організму як агрегації електромагнітних полів, які постійно взаємодіють і змінюються, як і їхні біологічні еквіваленти. З усією очевидністю доведено, що людський організм як система є джерелом електромагнітних випромінювань. Всі біологічні процеси є функцією взаємодій електромагнітного поля.

Електромагнітні поля є сполучною ланкою між світом форми і патернами резонансу.

Патерни є випадкові, довільні нефізичні форми. Вихідні форми основані на спадкових характеристиках і взаємозв’язках. Це створює базу для того, що ми називаємо явищем резонансу в архетипній системі. Електромагнітні поля містять в собі (або зберігають) образи і форми, патерни інформації.

Архетип може спостерігатися як специфічна геометрична система стоячих хвиль, циркулюючих в мозку як просторово-часова формація («ключ»).

У живих організмів протилежності приймають симетричну структуру з особливих комбінацій просторових і темпоральних аспектів. Кожна протилежність психологічної пари, як поводи у коня, має своє власне місце. Ця геометрична відповідність і робить їх протилежностями. Активність кожної руки, керуючої поводами, визначає якість; просторова ідентичність поводів визначає кількість. Не існує монотонної (або лінійної) передачі від одного до іншого, що проходить через нуль.

Людська істота, занурена в галактичне водневе поле, може використовувати пульсуючий зворотний зв’язок між людиною і галактикою, щоб отримувати ефекти резонансу, і процес цей дуже схожий на процес налаштування радіо. Ці первинні частоти є кратними до основної частоти 7 Hz.

Чотири існуючі нуклеотиди виробляють резонансні частоти для альфа, тета і дельта (характерний стан мозку при переході від усвідомленого стану до глибокого сну дорівнює 14-2 Hz). Ці резонансні відносини можна спостерігати як сполучну ланку з гелієм, який присутній в організмі людини як складова частина різних хімічних реакцій.

Мостом, що з’єднує резонанси Сонячної системи з мозковими частотами людини, по всій видимості, є спіраль ДНК-РНК.
У працях Олівера Рейзера (Oliver Reiser) з Пітсбургського університету, описується розвиток взаємозв’язку між чотирма гелієвими ядрами в атомному ядрі, і як матрикс (міжклітинний матеріал) формує ДНК і РНК. Рейзер описує їх як «радіаційні ремені думки», чотири «нуклеотиди» проникають в динаміку цих ядерних відповідностей. Сферон – це ядерний компонент, який має чітку сферичну форму і розташований в концентричних шарах.

Платонові тіла – це п’ять тіл, геометрично правильної форми, описані Піфагором, і, як тепер очевидно, які формують всі кристалічні формації. Ці форми пізніше стали в математиці базою, відомої як теорія груп. Так звані «резонанси» були особливими комбінаціями п’яти тіл геометрично правильної форми.

«ГЕЛІОН» – це термін Полінга (Pauling) для сферонів, який він їм присвоїв, коли моделював схеми гелію в Сонці, геліосфери навколо Землі і водневої плазми галактичного диска. Оптично активована молекула, така як гелій, містить електрон, приведений до гвинтової траєкторії електричним полем.

Ця одностороння спіраль стає інтермолекулярним передавачем протеїнових молекул. Зауважте, що протеїнові з’єднання «сферичних вірусів» сформовані симетрично, у повній відповідності з патерном кубічної геометрії. Ми знову повертаємося до Піфагора і Платонових тіл.

Джерело

Залишити коментар