Методи впливу на психіку

Методи впливу на психіку

Перший метод – фармакологічний,
Другий метод – навіювання,
Третій метод – самонавіювання,
Дисципліноване мислення,
Можливості слова.

Для регуляції психічних станів у психотерапевтів є три основні методи.

Перший метод – фармакологічний. Про те, що за допомогою різних лікарських препаратів і хімічних сполук можна змінювати психічне самопочуття, відомо з незапам’ятних часів. Здавна застосовували засоби, що одурманюють мозок і створюють ілюзію піднесеного настрою або перед битвою викликають у воїнів нестримну лють. Але тепер без перебільшення можна сказати, що за всю історію людства не створювалося такої кількості лікарських препаратів, що впливають на психіку, які виробляють в останні десятиліття.

Сьогодні лікарі, які займаються лікуванням нервово-психічних розладів, мають у своєму розпорядженні великий асортимент препаратів, за допомогою яких можна «прицільно» змінювати психічний стан: знімати страх, тривогу, ліквідувати депресію, тугу, створювати гарний настрій і т. п. Здавалося б, чого простіше: дай людині відповідні ліки, навчи користуватися ними – і завдання регуляції психічного стану вирішене. Але чому тоді в спорті іноді можна спостерігати, як, наприклад, штангіст перед вирішальним підходом, щоб трохи «підштовхнути» себе, випиваючи чашку міцної кави, як це не парадоксально, може отримати розслаблюючий ефект.

У чашці кави, як відомо, міститься 0,2 грама кофеїну – препарату, що підвищує тонус нервової та серцево-судинної систем. Але так кофеїн діє на людей, що знаходяться в ослабленому або звичайному стані. Коли ж організм вже сильно збуджений, та ж доза може дати зворотний ефект.

Коли подібні випадки в спорті стали повторюватися часто, згадали про закон початкового рівня (вихідного) Уайлдера (Wilder), згідно з яким дія будь-якої речовини залежить не тільки від її хімічного складу і дози, але і від стану, в якому знаходиться людина, що приймає цю речовину.

Безсумнівно, щоб уникнути найнесподіваніших і сумних наслідків, застосовувати різні лікарські препарати самостійно, без консультації і контролю лікаря, неприпустимо.

Другий метод – навіювання. Під навіюванням розуміється такий вплив на психіку, при якому слова починають сприйматися «на віру», майже беззаперечно, як би в обхід логіки. Так людину, що сидить на стільці в кімнаті, можна переконати, що вона знаходиться в лісі. Але переконати її в цьому за допомогою логіки неможливо. Цим навіювання відрізняється від переконання, при якому одна людина для того, щоб переконати іншу, завжди спирається на логічні докази правоти своєї точки зору.

Навіювання і переконання – два процеси, що впливають на психіку, – дуже часто переплітаються. І часом важко буває розрізнити, що в даному випадку сильніше подіяло – перше чи друге.

Якщо людині вселяють якісь думки, коли вона не спить, то такий вплив називається навіюванням в стані неспання або навіюванням наяву. Коли ж перед сеансом навіювання лікар занурює людину в своєрідний сон, навіювання називається гіпнотичним або гіпнозом. Тут мова піде тільки про гіпнотичне навіювання.

Що ж таке гіпноз? Гіпноз – це вплив на свідомість людини, в результаті якого вона занурюється в своєрідний сон, коли мозок знаходиться в стані підвищеної сприйнятливості до слів навіювання і пов’язаних з ним уявних образів.

Банальний приклад. Якщо у людини гострий зубний біль, а під рукою немає анальгіну і до аптеки або стоматолога далеко, лікар, який володіє методом гіпнотичного навіювання, може занурити хворого в особливий сон і сказати: «Біль у зубі зменшується … Біль зовсім пройшов …» І людина, в пасивній свідомості якої з’явилася уява про те, що біль проходить, дійсно звільняється від нього.

Чи може такий вплив бути шкідливим? Чи веде (як думають деякі) до надмірної витрати нервової енергії? Якщо і веде, то, по-перше, не до надмірної, а по-друге, тільки у того, хто проводить гіпнотичне навіювання. Той же, на кого навіювання спрямоване, лише знаходить можливість ефективніше використовувати свої сили – психічні та фізичні.

Ця ефективність заснована на тому. що після спрямованого гіпнотичного впливу всі органи і системи людини починають функціонувати в режимі, оптимальному для досягнення поставленої мети. Саме в цьому – в досягненні оптимального психічного стану – і полягають сенс і користь гіпнотичного навіювання.

Для всіх гіпнологів здавна існує істина: за допомогою гіпнотичного навіювання неможливо змусити людину робити те, чого вона дійсно робити не хоче. Саме гіпнотичне навіювання ставить людину в певну залежність від гіпнолога. А це вкрай небажано.

Отже, гіпнотичне навіювання – корисний і сильний метод, але застосовувати гіпноз як основний метод регуляції психічного стану не варто.

Третій метод – самонавіювання. Самонавіювання є одним з методів психічної саморегуляції. Під психічною саморегуляцією (ПСР) розуміють різні способи самостійного впливу на власний психічний стан (і через нього – на інші функції організму) шляхом використання в першу чергу слів і відповідних словам уявних образів.

Що таке «слова і відповідні словам уявні образи»? Припустимо, хтось вимовив слово «стіл». І у нас відразу ж виникає уявний образ столу. Залежно від нашого життєвого досвіду і кола інтересів цей «подумки видимий» стіл може бути великим або маленьким, дерев’яним або пластиковим, квадратним або круглим, темним або світлим; письмовим, обіднім, більярдним, операційним – тобто яким завгодно. Але після слова «стіл» ми завжди мимоволі починаємо «подумки бачити» саме стіл, а не що-небудь інше. Так в зв’язку зі словами в головному мозку виникають відповідні цим словам уявні образи. У свою чергу, уявні образи, що з’явилися в головному мозку, як правило, отримують відповідне словесне оформлення. Наприклад, ми побачили, що за вікном йде сильний дощ. Відразу вже від безпосереднього сприйняття виникає уявний образ сильного дощу, і ми (часом мимоволі) вимовляємо про себе або пошепки, або, якщо хочемо повідомити про зміну погоди комусь, хто ще не дивився у вікно, вголос відповідні слова – «сильний дощ».

Звичайно ж, по виразу обличчя, окремим рухам голови, рук і т. п. можна здогадуватися, про що думає людина, але це все буде тільки припущеннями. Лише після того, як відповідні думкам слова будуть сказані вголос або написані слова будуть прочитані, ми зможемо дізнатися, про що думала та чи інша людина. «Мова є безпосередня дійсність думки» – в цьому формулюванні, що належить К. Марксу і Ф. Енгельсу, гранично коротко і точно визначена суть взаємозв’язку між уявними образами, які є елементами мислення, і елементами мови – словами, що оформляють ці уявні образи.

Правда, іноді жест може бути настільки виразним, що слів і не потрібно. Скажімо, якщо строгий батько погрожує пальцем, то слів «гляди мені, дострибаєшся!» можна й не говорити. Безсумнівно, «мова жестів» театру пантоміми зрозуміла всім, хоча в залі можуть сидіти люди різного віку і національностей. Але в спілкуванні між людьми саме мова людини є найбільшим інформативним каналом.

Часто ми самі вимовляємо або чуємо від інших такі слова – «я думаю». Проаналізуємо їх. Припустимо, я думаю про свого вчителя. Що це означає? Це означає, що, по-перше, я подумки «бачу» цю людину, представляючи більш-менш ясно різні деталі її зовнішнього вигляду: фігуру, ріст, риси обличчя, колір волосся, крій костюма і т. п. Всі ці деталі, як неважко помітити, зорового характеру. Але можуть бути деталі іншого характеру – скажімо, слухові, тактильні, нюхові. Так, наприклад, думаючи про вчителя, можна подумки «чути» його голос, «відчувати» потиск його руки, «нюхати» запах одеколону, яким він користується і т. п.

У кожного з нас – в залежності від того, який орган почуттів є провідним, – переважають відповідні цьому органу почуттів уявні образи. Зокрема, люди, у яких ведучий орган – слух, після слова «півень» в першу чергу «чують» «ку-ку-рі-ку!», а вже потім «бачать» півня. Але у переважної більшості людей провідним органом почуття, що несе близько 80-85 відсотків інформації, яка надходить у головний мозок, є зір.

Звісно, чим більше деталей різного плану, що визначаються функціями різних органів почуттів, виникає в нашому мисленні в зв’язку з тим об’єктом, про який ми думаємо, чим точніші і конкретніші ці деталі, тим багатші і різноманітніші уявні образи цього об’єкта. Отже, уявні образи грають роль своєрідних цеглинок, з яких складається те, чим зайняте в даний момент наше мислення.

Дисципліноване мислення. Суть «дисциплінованого мислення» в умінні в конкретний момент оперувати тільки такими уявними образами, які потрібні в даній ситуації. Якщо у борця, який виходить на килим, в голові «Виграю або програю? А що буде, якщо програю? Що скаже тренер? Вона?..» і т. п., то ні про яке дисципліноване мислення і мови бути не може. Цей спортсмен заздалегідь приречений на невдачу, бо в його свідомості відсутні чіткі, гранично конкретні уявні образи, спрямовані на грамотне ведення боротьби.

При дисциплінованому мисленні в свідомості наявні тільки ті образи, які визначаються характером майбутнього змагання. Причому ці уявні образи повинні бути пов’язані ні з метою – «Виграти!», а орієнтовані на засоби досягнення мети – тоді вона і буде досягнута буцімто сама по собі. Чому?

Людині не дано утримувати увагу, одночасно зосереджуючись на різних об’єктах. Тому, якщо ми (навіть мимоволі) зосередимося на цілі – «Виграти!», то з-під контролю нашої уваги вийдуть засоби досягнення цієї мети, ми перестанемо цілеспрямовано керувати ними. І мета – перемога! – може бути не досягнута. Таким чином, дуже важливо вміти тримати в голові тільки ті елементи мислення, тобто ті уявні образи, які потрібні в даній конкретній ситуації – нічого стороннього! Тільки за цієї умови можна говорити, що мислення було дисциплінованим.

Отже, між процесом мислення, суть якого полягає в оперуванні конкретними уявними образами, і промовою, елементами якої є різні слова, існує певний взаємозв’язок: слово породжує відповідний йому уявний образ, а уявний образ, як правило, може бути названий, оформлений відповідним словом . В цей висновок корисно глибоко вдуматися – це допоможе в подальшому легше опанувати технікою самонавіювання.

Можливості слова. Відомий вислів «словом можна вбити і можна воскресити». Сенс вірний, але сутність процесу необхідно уточнити, тому що не самі слова як такі впливають на людину, а ті уявні образи, які виникають за словами, бо одне і те саме слово викликає у різних людей абсолютно різні уявні образи. Скажіть слово «брехун» брехуну – і він, можливо, тільки криво посміхнеться. А це ж слово, вимовлене на адресу чесної людини, може викликати у неї важкий серцевий напад.

Тому для того, щоб правильно і зрозуміло висловлювати свою думку, слід вживати такі слова, які в даній аудиторії здатні викликати необхідні уявні образи. Наприклад, якщо, розмовляючи зі спортсменами, сказати: «експлікація та інтенсіонал», то ці слова, нічого окрім подиву у них не викличуть. А ось психологам (правда, не всім) вони зрозумілі.

Характер і якість зв’язку між словом і відповідним йому уявним образом залежать від ряду умов. Ось деякі з них.

Перше – вроджені особливості нервової системи. Одні з нас в більшій, а інші в меншій мірі володіють даром образного мислення. Промовляючи, скажімо, слово «конвалія», одні відразу ж можуть уявити зовнішній вигляд цієї квітки і навіть запах, а у інших цей образ відтворюється значно гірше і виходить блідіше. Слід відзначити, що здатність до яскравого, образного уявлення можна розвинути, якщо займатися спеціальним тренуванням – зокрема, використовуючи можливості самонавіювання.

Друге – різні слова з різною силою викликають відповідні образи. Так, якщо уявити, що ми їмо хліб, у нас не з’явиться при цьому майже ніяких відчутних і смакових відчуттів. А якщо «замінити» його скибочкою лимона, то у більшості мимоволі почне виділятися слина.

Третє – чим точніше використовувані слова, тим сильніше їх дія, тим чіткіше образи, пов’язані з цими словами. Ось чому просто слово «лимон» викликає в нашій свідомості досить загальне і тому не настільки яскраве уявлення. Але якщо сказати: «Соковита, кисла скибочка лимона» – це викличе набагато більше асоціацій. Дуже важливо підкреслити, що яскраві образи викликають у нашому організмі такі ж зміни, як і реальні подразники. Тому ми можемо здригнутися не тільки від того, що за комір несподівано потрапив сніг, але і уявивши, як холодний мокрий клубок почав розтікатися по шиї і між лопатками. Чим яскравіше уявний образ, тим більше його дія, схожа на дію реального предмета або явища.

Четверте – інтонація, з якою вимовляються слова. Безпристрасна, монотонна мова заколихує. А мова інтонаційно різноманітна, емоційна може змінити психічний стан і поведінку людини.

П’яте – слова і відповідні їм образи, які пов’язані з численними функціями людського організму, можна розбити на дві великі групи: першу складають уявні образи про процеси, контрольовані і керовані свідомістю (це, головним чином, функції опорно-рухового апарату); у другу входять ті, які майже не підкоряються нашому контролю, нашим вольовим зусиллям і наказам (це діяльність внутрішніх органів: серця, шлунково-кишкового тракту, залоз внутрішньої секреції, печінки і т. п.). Кожен зі свого досвіду знає, що уявлення, що відносяться до першої групи, реалізувати легше. Наприклад, сказавши «стискаю кулак», неважко уявити відповідний рух, а потім фізично виконати його. А ось такі слова як «серцебиття стають рідше» можна правильно вимовити і навіть добре уявити бажаний результат, але навряд не кожному при звичайному, бадьорому стані головного мозку вдасться уповільнити ритм діяльності серця.

Шосте – слова і відповідні їм уявні образи впливають на функції організму набагато сильніше, коли головний мозок знаходиться в дрімотному стані. Ця обставина використовується як при гіпнотичному навіювання, так і в процесі самонавіювання.

Джерело

Be the first to comment

Leave a Reply

Your email address will not be published.


*