Печерне місто Мангуп-Кале

Печерне місто Мангуп-Кале
Руїни печерного міста Мангуп-Кале

На плоскій вершині останця внутрішньої гряди Кримських гір, на горі Мангуп, відомої під назвами Коба-Дич, Баба-Кая, на висоті майже 600 м над рівнем моря, в 20 км на південний захід від Бахчисарая, збереглися руїни стародавнього укріпленого поселення Мангуп-Кале.

Цей гірський масив підіймається над Каралезською, Ай-Те-дорською і Джан-Дере долинами. З північного заходу біля підніжжя гори знаходиться с. Ходжа-Сала, на відстані близько 1 км на північ – с. Залісне.

Печерне місто Мангуп-Кале
Середньовічне місто Мангуп-Кале

З півдня, південного сходу і заходу плато здебільшого облямоване неприступними обривами. Північна частина масиву Мангуп прорізана трьома глибокими ущелинами, бічні обводи яких утворюють обриви чотирьох мисів: Дірявий (Тешкли-Бурун), довгастий отвір в якому видно здалеку, і Вітряний (Еллі-Бурун), мис Кликаючого іудея (Чуфут-Чеорган-Бурун), припускають, що з цього мису караїми, що займалися виробленням шкір, викликали на роботу жителів, які мешкали біля підніжжя села, Сосновий (Чамлі-Бурун). Миси розділені трьома ярами: Табана-Дере (шкіряний), Гамам-Дере (банний) і Капу-Дере (яр воріт).

Печерне місто Мангуп-Кале
Мангуп-Кале, залишки споруди

Історія Мангупа. Археологами встановлено, що поселення таврів виникло ще до нашої ери. Найдавніші знахідки (кам’яні знаряддя) на Мангупі відносять до епохи неоліту (від епохи неоліту – бронзи до кінця раннього залізного віку). Активне заселення плато Мангуп почалося з другої половини III ст. н.е., у цей час тут формується укріплене поселення.

Печерне місто Мангуп-Кале
Залишки фасаду. Арочні ворота

Від вторгнення готських племен, а потім гунів у III-VI ст. на важкодоступному плато рятувалися алани і сармати. Вузький мис Тешкли-Бурун відгородили від решти плато оборонною стіною. Поступово число жителів зростала, і поселення вийшло за межі фортеці.

У IV – V ст. відбувається приплив населення, ймовірно, пов’язаний з появою в околицях Херсонеса готів і аланів, які згодом стали союзниками Римської імперії, так званими федератами.

Наприкінці правління імператора Юстиніана I з ініціативи візантійської адміністрації на плато зводиться потужна фортеця. У центрі городища Мангуп будують велику базиліку, що символізує утвердження християнства і закріплення візантійського панування в Тавриці.

Печерне місто Мангуп-Кале
Особливості скульптурно-архітектурного оздоблення фасаду Мангуп-Кале

У V – VIII ст. на плато була створена потужна оборонна система. При цьому використовувалися фактори природної неприступності місцевості, кріпосними стінами перетиналися ущелини в північній частині масиву і вузькі розколини в обривах західного і південного схилів. Загальна довжина споруд фортеці складає 1500 м, довжина оборонного контуру (з природними перешкодами – скелястими обривами від 20 до 70 м) – 6600 м.

У цей час це місто є столицею країни Дорі (кримської Готії) і називають його Доріс. З VI ст. місто Доріс стає центром Готської єпархії в Криму.

У період захоплення Дороса хазарами (кінець VIII – Х ст.) в місті був розміщений хозарський гарнізон.

В кінці X ст. – першій половині XI ст. поселення на горі Мангуп занепадає, ймовірно, внаслідок катастрофічного землетрусу, що охопило весь Південно-Західний Крим.

У X столітті Мангуп – це досить велике місто. Відомо, що в середні століття місто, як і князівство, столицею якого воно було, називали Феодоро. Мангупські князі походили із знатного вірменського роду Гаврас із Трапезунда, які були у родинних стосунках з візантійськими імператорами Палеологами. Один з князів, Стефан Васильович, став родоначальником руських князів Головіних.

Середньовічне князівство Феодоро займало велику територію. Крім міст і замків, що виникли на вершинах сусідніх «столових» гір, йому належало Південне узбережжя від Алушти до Балаклави. Про неприступність гори, на якій стояло місто, подбала сама природа. Південний схил стрімкий, північний – важкодоступний. Піднятися на плато можна було по ярах, які жителі перегородили потужними стінами з вежами.

Місто не постраждало від нашестя темника Ногая в 1299 році. Не зуміли його захопити і орди хана Едигея сто років по тому. Але частина князівства була завойована татарами. У XIII столітті в Криму затверджуються генуезці, вони захоплюють порти на південному березі і засновують свої торгові факторії. Втративши гавань в Балаклаві, феодоріти будують порт в гирлі річки Чорна, де за наказом князя Олексія зводиться фортеця Каламіта. Незважаючи на втрату значних територій, Мангупське князівство залишалося впливовою державою.

У ХIV – XV ст. місто було столицею пізньовізантійського князівства Феодоро, яке контролювало південно-західний Крим і знаходилося під впливом Візантії. Саме місто називали також Феодоро.

З князями Феодоро бажали породичатися правителі інших країн. Відомо, що господар Валахії і Молдавії одружився на дочці князя Ісаака, Великий московський князь Іван III направив послів, щоб посватати іншу дочку, але цьому завадило вторгнення турків.

Навесні 1475 князь Ісаак помер, з Молдавії терміново прибув його син Олександр і вступив на престол всього за кілька днів до появи біля берегів Криму турецького десанту. Шість місяців тримався Мангуп, але голод і хвороби змусили феодоритів здатися. Місто було розграбоване і спалене, жителі вбиті або забрані в полон. Пізніше турки відбудували фортецю і розмістили тут свій гарнізон.

Печерне місто Мангуп-Кале
Руїни Мангуп-Кале

Після приєднання Криму до Росії з плато пішли останні жителі, і місто почало поступово руйнуватися. З епохи Феодоро збереглися множинні штучні печери, оборонні стіни, фундаменти базилік і руїни цитаделі на мисі Тешкли-Бурун. Найкраще збереглися цитадель, залишки оборонних стін, численні печери-каземати. У найбільшій печері Барабан-Коба, стоїть колона, якщо вдарити по ній, почуєте звук, що нагадує бій барабана.

Припускають, що тут знаходилася в’язниця. Відомо, що на Мангупі тримали в ув’язненні в 1569 році російського посла Афанасія Голого з товаришами, в 1572-1577 роках Василя Брудного. Від палацу князів Мангупа і величного храму святих Костянтина і Олени залишилися лише фундаменти, але в урвищах збереглися печерні церкви і монастирі, подекуди можна побачити сліди фрескового розпису.

Печерний монастир. Найбільш вражаючим пам’ятником цього періоду є комплекс Південного печерного монастиря. Від підніжжя до нього веде штучний тунель зі сходами по драбині. З одного боку грота розташовані келії, з іншого в скелі вирубано храм.

На мисі Тешкли-Бурун (Дірявий мис) була споруджена Цитадель, в якій знаходилася і резиденція мангупських князів. Відразу за Цитаделлю знаходився невеликий октагональний храм, який після захоплення міста турками був перетворений на мечеть.

У верхів’ях ущелини Капу-дере була церква Святого Георгія, в верхів’ях ущелини Гамам-дере – церква Святого Костянтина. Вважають, що церква св. Костянтина функціонувала до першої половини XVII ст., тобто вона була останнім діючим храмом нечисленної Мангупської християнської громади. Період існування князівства Феодоро можна вважати періодом найвищого розквіту християнства на Кримському нагір’ї.

Місто, як і все князівство, було захоплено османськими військами в 1475 році.

Про колишню велич славної столиці православного князівства свідчать слова польського дипломата Мартіна Броневського, який в 1578 подорожував по Криму і відвідав згасаюче місто: «Гідні подиву його руїни дуже явно свідчать, що це було колись чудове, багате і славне місто греків, найдавніше на півострові, багатолюдне, знамените своєю пристанню … Великий грецький монастир залишився в місті, стіни храму ще стоять, але без покрівлі, всі прикраси цієї будівлі були зруйновані і розграбовані».

Османи перебудували фортецю, яка в період їх правління називалася Мангуп-Кале. На думку відомого російського лінгвіста О.Н. Трубачова назва Мангуп походить від індоєвропейського «man kap» – «мати гір», «материнська гора». До 1774 Мангуп був центром кадилика (дрібна адміністративно-територіальна одиниця Османської держави), що входив до складу провінції з центром у Кефе. До 1790 р. на Мангупі проживала громада караїмів.

Крім вищезгаданої базиліки на території міста можна легко виявити залишки ще більше десяти християнських храмів. Два печерних комплекси характеризуються, як колишні монастирі – Північний і Південний.

У 90-х роках минулого століття Південний монастирський комплекс, розташований у природному гроті у вертикальному південному обриві плато, почав знову обживатися ченцями. В даний час тут діє Благовіщенський монастир. Знову в печері, що багато століть тому служила храмом, відбуваються богослужіння і підноситься молитва. У вівтарній частині цього вирубаного в скелі храму збереглися фрески. Невелика братія обителі прикладають чималі зусилля для облагородження монастиря.

Гора Мангуп, з розташованими на ній середньовічними печерними монастирями і залишками наземних храмів, є невід’ємною частиною історії Православ’я, місцем, що свідчить про діяння і подвиги святих, які прославилися тут. Незважаючи на важкодоступність і віддаленість печерного міста, безліч паломників і мандрівників відвідують його. Види, що відкриваються з монастирського майданчика або з верхнього плато, вражають своєю красою.

В даний час богослужіння відбуваються регулярно по недільних і святкових днях в печерному храмі, або в храмі на подвір’ї, розташованому в с. Червоний Мак.

Дістатися до печерного міста Мангуп-Кале можна доїхавши рейсовим автобусом або особистим автотранспортом до с. Ходжа-Сала, а потім піднятися на плато по одній з балок, що прорізають північний схил масиву близько 3 км. До монастиря зручніше буде піднятися з південного боку гори. Для цього необхідно проїхати близько одного км від с. Ходжа-Сала в сторону с. Тернівка, а потім звернути з траси наліво на ґрунтову дорогу в Адим-Чокракській долині. Підйом до монастиря можна почати по стежках від південно-західного або південно-східного підніжжя гори Мангуп.

Див. також: Чуфут-Кале

Залишити коментар