Категорії
Міста і країни

Печерні міста і крипти Криму

Крипти або печери, які висічені в гірських скелях рукою людини, і цілі печерні міста, які існують в Криму дотепер, відносять до найцікавіших пам’яток старовини. Можливо, це єдиний залишок і свідоцтво про найперших і найдавніших мешканців Криму.

Криптами рясніє переважно південно-західна частина півострова і ті регіони Таврійського гірського хребта, які відрізняються своїми м’якими формаціями. Майже повсюдно вони зриті штучними печерами (криптами) і тому представляють особливий інтерес для геологів і археологів.

Крипти і печерні міста, як живі обращики (зразки) праці мистецтва людини ранішньої епохи розвитку, відіграють дуже важливу роль в первісній історії людства, служачи живою пам’яткою того періоду, коли народи, ще майже не знайомі з мистецтвом класти правильні стіни і цементувати їх, влаштовують для себе на поверхні землі житла в гірських скелях і створюють таким чином цілі печерні міста.

Печерні міста і крипти Криму
Черкес-Кермен

Крипти і печерні міста в Криму мають велику історичну цінність. В світі небагато країн, де крипти перебували б в такій великій кількості як у Криму і де б вони так добре збереглися. Знаходимо ми їх в південно-західній частині півострова на північній стороні головного ланцюга Таврійських гір.

Всі гори в Криму, в скелях яких посічені крипти, належать до крейдяної або до так званої третинної формації. Головний ланцюг Таврійського гірського хребта, з яким ці крейдяні гірські кручі і стіни йдуть майже паралельно, складається власне з юрського вапняку (Dubois de Montpereux. Voyage autour du Caucase etc. Paris. 1839, T. VI., p. 216, 270).

Крейдяні гори починаються із заходу (неподалеку від Інкермана і Балаклави) і тягнуться далі на схід за Карасубазар і закінчуються Феодосією, на Керченському півострові. Вони здебільшого піднімаються вертикальними стінами, утворюють більш-менш широкі і глибокі проходи або дефіле і являють собою гігантські галереї, боки яких зриті криптами.

Геологи припускають, що всі ці скелі складали колись одне ціле з головним хребтом Таврійських гір і відділилися від них внаслідок перевороту, виробленого виверженням вогненних порід. Найімовірніше за все, це відбувалося саме так, тому що в багатьох місцях між головним ланцюгом і крейдяними горами прориваються маси граніту.

Необхідно зауважити, що крейдяні гори переважно складаються з м’яких гірничо-кам’яних порід, в яких посічені майже всі тутешні крипти. Ці гори і скелі, відокремившись від головного ланцюга, не мали спочатку тих найоригінальніших форм, якими вони тепер відрізняються. Видно, що крім вивітрювання тут пройшов ще інший, більш могутній діяч – це вода. Тільки вода могла так згладити і розширити скелі, які уподібнюються тепер гігантським стінам з оригінально згладженими вершинами.

Коли ви їдете по утворених між цими стінами долинах і дефіле (наприклад, від Черкес-Кермена до Мангупа), вам раз у раз трапляються або цілі ряди, або окремі скелі, вершини яких якби згладжені стоками величезної маси води. Масиви величезних скель з крутими і гладкими схилами, розірвані і перевернуті стіни гір розкидані тут повсюди якби течією води. Вершини їхні увінчуються найрізноманітнішими і примхливими формами: вони представлені то зубчастими стінами з бастіонами, то окремими вежами, то величезними колонами з вельми оригінальними округленнями і згладженнями.

Між цими горами і скелями, які виділяються своєю оригінальною формою, деякі з яких неприступністю, знаходяться найбільш цікаві печерні міста, такі як: Черкес-Кермен, Качікален, Тепе-Кермен, Мангуп-кале, Чуфут-кале.

Яке море колись омивало підніжжя цих кам’яних громад? Академік Паллас, один з вчених-мандрівників по Криму, при описі ущелини в Чуфут-Кале зазначив, що всі скелі і гори, що оточують долину, яка лежить біля підніжжя Мангупа, з боку села Шулі і струмка Ай-Тодор (татари називають його «Philegus», а греки «Пелагос», тобто «море»), і при цьому говорять: «Il est probabale que cette vallee renfermais autrefois un lac; car elle est entouree de hautes montagnes de marne crelacee et de pierre calcaire, qui, reunies par de masses de rocher, forme a l’entrée du ruisseau Ai-Thodor dans la prairie, ainsi qu a l’endroit ou il s’en eloigner, une espece de pas creuse par les eaux.» (Id. P. 124-125).

Але звіривши наведене вище місце з німецьким оригіналом, французький переказ неточний і неправильно передав слова Палласа. …1803. У Палласа по точному змісту його слів саме говориться: «Долина ця (тобто та широка долина, якій і греки давали назву Пелагос або море) могла існувати у віддалені часи».

Досліджуючи гірське вапно, в якому знаходяться печерні міста і крипти, особливо відзначають, що тут колись перебувало море.

Крім геології доказом того, що в цій місцевості, де стоять крейдяні гори, зриті криптами і печерними містами, проходило колись море, могло б служити ще одна цікава обставина. На неприступній висоті стрімких і окремо розташованих скель Черкес-Кермена, Мангун-кале і Чуфут-Кале і на протилежних їм подібних же скелях видні до теперішнього часу якісь невеликі круглі дірки або отвори, які, судячи з їхньої округленої форми, явно пророблені тут рукою людини штучно. Отвори ці, що знаходяться завжди на гладких боках скель або гірських стін біля самої їхньої вершини, могли бачити всі, хто відвідував цю місцевість і уважно оглядав її. Провідники-татари і жителі сусідніх сіл розказують, що це саме ті місця, в які були угвинчені великі залізні кільця в скелях. У Бахчисараї і в селі Буюк-Каралез деякі старі татари запевняли, що самі бачили кільця, які ще знаходилися тут в 30-х роках XIX століття. Але крім Палласа і згадуваного ним ще барона Тотта, здається, ніхто ні з колишніх, ні з новітніх мандрівників по Криму більше не згадує про ці цікаві обставини, за винятком одного турецького туриста XVII століття Евлія-ефенді (див. в англійському перекладі Гаммера, 1834 рік).

У цьому випадку мовчання мандрівників пояснюється і тим, що розповіді місцевих жителів про існування якихось кілець на досить високих і недосяжних скелях, неможливо перевірити самому. Тому такі подібні розповіді приймають за перекази і вигадки, що відносяться більше до області народних легенд і фантазій, ніж до прямої дійсності. Тому й Паллас з обережністю згадує це. За розповідями барона Тотта, що підтверджують і деякі жителі Бахчисарая (suivant la relation du baron de Tott, confirmee par quelques habitants de Bachtchesarai), раніше тут можна було бачити великі мідні або залізні кільця, укріплені на неприступному місці, на плоскій стороні однієї скелі, але про існування цих кілець він сам, як очевидець, свідчити не міг.

Немає сумніву, що в справі серйозного вивчення Криму, до всяких місцевих переказів або легенд не можна підходити без суворої критики. Але тим не менш справедливо й те, що не можна залишати зовсім без уваги або ставитися зі зневагою до місцевих переказів і розповідей, того чи іншого факту або явища, не намагаючись спочатку перевірити і дослідити причини їхньої появи у цій місцевості.

Розповіді про кільця, які колись існували на скелях, в яких були висічені печерні міста, передавалися не тільки від бахчисарайських і сільських татар, але чули їх також і від кримських старожилів з класу людей освічених. Так говорив про існування кілець на скелях з печерними містами один дуже поважний Е.Е. Булатов, колишній ще в 30-х роках доглядач бахчисарайського ханського палацу.

Печерні міста і крипти Криму
Місто-печери Чуфут-кале

Одна з освічених дам Криму пані С. повідомила: «Питання про кільцях, які видно було колись на страшних скелях Мангуп-кале, Черкес-Кермена, Чуфут-кале та інших, зовсім не казка, як думають деякі. Я сама на власні очі бачила ці кільця ще у своїй молодості, коли приїхала до Криму в 1836 році і разом з дядьком своїм, генералом Д. оглядала вперше Мангуп. Нашим чічіроне був покійний султан Крим-Гірей (Олександр Іванович Крим-Гірей-Каті-Гірей вихований в молодості в Англії, вважають нащадком кримських ханів), він супроводжував нас у поїздках по всім цим горам і укріпленням.

Він чудово знав усі місцевості в Криму, добре говорив татарською і був у приватних відносинах з татарами. При відвідуванні Мангуп-кале і Чуфут-Кале провідники-татари за вказівкою султана спускалися разом з ним з боків скель, чіпляючись за чагарники, і вказували нам на залізні кільця – як тут так і в Черкес-Кермені. У Мангупі ясно було видно два іржавих кільця. Також точно і в інших скелях нам вказували на поглиблення та знаки від кілець, їх же самих уже там не було, але в зазначених місцях я ясно бачила і самі кільця».

Майже на всіх скелях, в яких висічені печерні міста, і на сусідніх з ними скелях поглиблення й діри, в яких за переказами були вгвинчені кільця, перебували в місцях абсолютно неприступних. Вбити в цих місцях кільця можливо було б не інакше підпливши до них по воді на човнах, бо інакше немає ніякої можливості підступитися.

Можна припустити, що скелі ці спочатку мали інший вигляд і що по них можна було підійматися наверх. Але й таке припущення буде помилковим, бо скелі ці так згладжені і вирівняні природою, що зовсім не можна думати, щоб тут відбувалися коли-небудь обвали.

Таким чином, якщо в цих місцях знаходилися кільця, то вони не могли служити ні для якої іншої мети, як тільки для того, щоб прив’язувати до них човни, що належали жителям печерних міст. Отже, в той час тут було море. Річок, здається, тут бути не могло, тому що всі незначні кримські річки беруть свій початок з головного ланцюга Таврійських гір і течуть в іншому напрямку. Та й джерела знаходяться набагато нижче сказаних місць, і притому річки ці так маловодні, що абсолютно неможливо допустити припущення, щоб вони могли коли-небудь піднятися до такої висоти.

У справі вивчення кримських печерних міст найцікавіше запитання полягає в тому, до якого історичного епосу вони відносяться, і якому народу можуть належати ці так майстерно висічені в неприступних висотах скель печерні житла, що представляють цілі міста, в яких, найімовірніше, містилося однорідне і дуже значне населення?

Джерело: Караулов Г.Э. «Крымские пещерные города и крипты» (1871).

Див. також: Черкес-Кермен, Тепе-Кермен.

Залишити відповідь