Про останніх неандертальців

Останні неандертальці багато в чому залишаються загадкою для нас, але чотири печери у Гібралтарі дають безпрецедентне уявлення про те, яким могло бути їхнє життя.

Десь сорок тисяч років тому в Європі співіснувало принаймні два види людей, одним з яких є неандертальці. Кремезні, з важкими бровами неандертальці були більш схожі на нас. Це дуже витривалий вид людини. Понад 300 тисяч років населяли вони багато кутків Європи, і майже на 200 тисяч років раніше за сучасну людину (Homo sapiens) вони населяли Землю. Останні свідоцтва їхнього існування мають вік близько 28 тисяч років, що дозволяє припустити, коли і чому неандертальці остаточно зникли.

Одним із останніх місць населення неандертальців, про що свідчать скам’янілості, був Гібралтар. Завдяки цьому у 2016 році Гібралтар отримав статус всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Найбільший інтерес представляють чотири великі печери, три з яких майже не досліджені, а в четвертій, печера Горама, вже кілька років поспіль ведуться активні розкопки. Розповідає про мешканців печери директор археологічного музею Гібралтару Клайв Фінлейсон: «Це було у певному сенсі неандертальське місто. Тут була більша концентрація неандертальців, ніж будь-де в Європі». Утім, точно невідомо, чи йдеться про десятки людей або лише про кілька сімей – генетичні дані показують, що неандертальці жили невеликими субпопуляціями.

Те, що людина неандертальська (Homo neanderthalensis) жила на території Гібралтару, стало відомо ще у 1848 році, коли дослідники виявили череп дорослої жінки. З того часу археологи знайшли кістки ще сімох неандертальців, а також численні побутові артефакти, інструменти, залишки тварин та мушлі. Знахідки датують залежно від того, де їх було знайдено.

Порода в печері Горама має багатометрові шари осаду, кожен шар відповідає певному моменту геологічного часу. Викопні рештки, виявлені тут, дозволяють припустити, що неандертальці населяли цю гібралтарську печеру протягом більш ніж 100 тисяч років. Як показують дані одного з шарів печери, неандертальці залишалися в цьому регіоні найдовше – до 24-33 тисяч років тому. А печеру Горама в Гібралтарі можна вважати останнім відомим у світі місцем, населеним неандертальцями. Звичайно ж, вони населяли і навколишні прибережні регіони, але за останні 30 тисяч років вода помітно піднялася, сховавши під морськими хвилями інші скам’янілі свідчення.

Через круті скелі викопні рештки в Гібралтарі добре збереглися. Передня частина печери відносно відкрита. Сюди досягають сонячні промені і звідси відкривається вид на океан. Задня частина – більш темніша і поділяється на кілька кімнат.

Клайв Фінлейсон, директор археологічного музею Гібралтару, вважає, що неандертальцям було затишно в печері Горама, де прохолодно під час літньої спеки і тепло в холодну пору року – ідеальне місце для відпочинку та захисту від небезпечних хижаків.

Як і інші представники цього виду, неандертальці, які мешкали тут, не були схожі на наші колишні уявлення про них – грубі, кремезні первісні люди, вимова яких нагадувала рохкання, і які могли забити палицями кожного, хто наближався до них. Насправді, вони були дуже схожі на людину сучасну. Генетичні дані підтверджують, що ДНК Homo Sapiens і неандертальців не лише збігаються на 99,5%, але й сучасна людина має в собі певну кількість генів неандертальців. Можливо це тому, що коли людина розумна прийшла до Європи з Африки, вона зустрілася з неандертальцями і схрещувалася з ними. Мешканці усіх континентів, крім африканського, несуть в собі сьогодні докази цих доісторичних сексуальних контактів. Як зазначає дослідниця з Університету Колорадо в Боулдері Паола Вілла: «Кілька років тому я дізналася, що маю близько 2,5% неандертальської ДНК». А загалом у сучасних людей науковці ідентифікують до 20% генів неандертальців.

Знахідки в печері Горама допомогли скласти уявлення про останні роки життя неандертальців на Землі. Рештки, виявлені в печері, дозволяють припустити, що цей вид людини активно користувався дарами моря і полював на морських ссавців. «Опубліковані в січні 2020 року свідчення доказують, що неандертальці вміли плавати і полювали на дельфінів, зазначає Клайв Фінлейсон. Як вони це робили, ще залишається незрозумілим, але ми знаємо, що вони вміли полювати на велику дичину: мамонтів, носорогів, оленів та гірських кіз».

Скам’янілий череп неандертальця, що знайшли у Гібралтарі, зберігається в Лондонському музеї природознавства. В печері Горама також були виявлені рештки 150 різних видів птахів. На багатьох з них сліди зубів і порізів, що припускає, що неандертальці їх їли. Існують навіть докази того, що ловили вони хижих птахів, зокрема беркутів та грифів. Не відомо, чи заманювали їх м’ясом, а потім чекали нагоди спіймати, чи займалися активним полюванням, що набагато складніше.

Але тепер науковці знають точно, що вони не їли всіх птахів, на яких полювали, насамперед хижих, таких як стерв’ятники, оскільки в цьому пташиному м’ясі багато кислоти.

«Більшість слідів від порізів помічено на кістках крил, де небагато плоті. Вочевидь, вони ловили цих птахів заради пір’я, – пояснює Клайв Фінлейсон. – Схоже, віддавали перевагу птахам із чорним пір’ям. Можливо, використовували його у декоративних цілях, для виготовлення одягу або прикрас». Це все вказує на одну важливу рису неандертальців – вони розуміли і цінували культурні символи.

Створення декоративної накидки з пір’я птаха потребувало креативності та абстрактного мислення, тому їхні когнітивні навички, вочевидь, не відставали від наших. Насправді, неважливо, якими розумними вони були, адже сам факт виготовлення таких культурних артефактів вже є визначальною рисою людства.

Стародавні митці. У 2014 році Фінлейсони знайшли на стіні печери Горама позначку, яка отримала назву «неандертальський гештег» – це було першим свідченням мистецтва неандертальців. Попри те, що малюнок виглядає доволі грубим, дослідники вважають, що на його виготовлення знадобилася підготовка – коли археологи спробували повторити малюнок, вони виявили, що для створення найглибшої лінії було потрібно 60 штрихів гострим кам’яним знаряддям.

Подальші відкриття декоративних черепашок, а також пігменту червоної охри на стоянках неандертальців також вказує на можливість існування неандертальського мистецтва. Наскельний живопис, виявлений на материковій частині Іспанії, був створений за 20 тисяч років до приходу сучасної людини у Європу. Можливо, його створили неандертальці 65 тисяч років тому. Що також доводить, що вони мали здатність символічного мислення.

У 2018 році в Іспанії знайшли й інші печерні малюнки та геометричні фігури, які мають більш ранній вік (приблизно 64 тисячі років тому) і які також приписують неандертальцям. Якщо неандертальці були здатні виробляти такі символічні речі, як мистецтво і прикраси, не дивно, що останні дослідження свідчать і про їхні розвинені мовні здібності.

У 2013 році антропологи дійшли висновку, що під’язикова кістка, яка, як відомо, має вирішальне значення у мовленні, у неандертальців була така сама як і у людей. Стівен Вроу та його колеги з Університету Нової Англії в Армідейлі (Австралія) пояснили, що створена ними комп’ютерна модель вказує на те, що мовлення неандертальців кардинально не відрізнялося від нашого.

Говорячи про своє відкриття, дослідник зазначив: «Ми вважаємо, що мова є однією з найбільш фундаментальних рис людини. Але якщо неандертальці також мали мову, вони нічим не відрізняються від людини сучасної. І якщо неандертальці вміли розмовляти, тоді вони також передавали знання, приміром, як виготовляти інструменти, як навчити якихось навичок тощо».

Тепер є свідчення, що саме це й відбулося, коли неандертальці та людина сучасна зустрілися – виявили на стоянках людини розумної такі самі інструменти з кісток тварин, які раніше знаходили на місцях проживання неандертальців.

Дослідники з Лейденського університету в Нідерландах під керівництвом Марі Сорессі вивчали відомі стоянки неандертальців, яким 40-60 тисяч років, де знайшли уламки реберних кісток оленів, які, можливо, використовували для вичинювання шкір тварин та виготовлення одягу.

«Такі кісткові знаряддя дуже поширені… й на стоянках Homo Sapiens – задовго після загибелі неандертальців», – розповідає Сорессі в інтерв’ю BBC Earth. За її словами, це доказ, що людина сучасна, зустрівши неандертальців, наслідувала їхні знаряддя праці.

Людина розумна спочатку жила ближче до екватора, а тому не мала потреби в теплому одязі. Але неандертальці виживали в холодному європейському кліматі багато тисячоліть до приходу сучасних людей. Сорессі, як і багато інших дослідників, впевнена, що контакти з іншими ранніми видами людини могли мати вирішальне значення для успішності нашого виду.

Те, що неандертальці використовували багато різних інструментів, також є доказом їхньої великої схожості з нами. Як і ми, вони змогли успішно пристосуватися та використовувати своє середовище.

«Неандертальці були набагато більш розвиненим видом, ніж ми вважали раніше, – стверджує Сорессі. – Наука зараз перебуває на переломному етапі, коли ми починаємо усвідомлювати, що коли людина розумна зустріла неандертальців, вони були на одному рівні розвитку в багатьох галузях».

Це стає ще більш очевидним, якщо взяти до уваги й докази того, що вони, як і ми, ховали своїх померлих. Це – ще один важливий культурний ритуал, який свідчить про складну символічну поведінку.

Останні з неандертальців. Але ключова відмінність все ж таки є: людина розумна вижила, а неандертальці – ні.

В останні тисячоліття свого існування людина неандертальська стикнулася з новими проблемами, для яких не була підготовлена. Джон Стюарт з британського Університету в Борнмуті посилається на своє дослідження, присвячене різним стратегіям під час полювання у людини сучасної і людини неандертальської. За його словами, неандертальці на відміну від людини розумної майже не полювали на дрібну дичину. Хоча в печері Горама були виявлені рештки кроликів, Стюарт вважає, що це було радше винятком, ніж правилом.

Тактика ближнього бою, яку вони застосовували в полюванні на великих тварин, була не надто корисною для під час ловлі маленької дичини, необхідної, щоб протриматися, коли іншої їжі бракує.

«Думаю, людина розумна мала більше технологій для вилову маленької здобичі, яка швидко рухається, як-от сітки або пастки. І коли настали важкі часи, сучасні люди виявилися краще пристосованими», – пояснює науковець.

Кліматичні дані свідчать, що неандертальці існували у дедалі більш жорсткому середовищу. Холодні зими на півночі Європи штовхали їх на південь, поки нарешті вони не дісталися таких місць, як Гібралтар.

«Кожні кілька тисяч років у Європі та Азії клімат різко змінювався від відносно теплого до дуже холодного, – каже Кріс Стрінгер, який керує дослідженнями походження людини в Музеї природознавства в Лондоні. – Оскільки це відбувалося знову і знову, вони не встигали нарощувати різноманіття свого виду».

Це означає, що коли неандертальці досягли свого останнього місця проживання на Землі, вони вже почали вироджуватися. Зокрема, як показало дослідження 2019 року, в них почала знижуватися фертильність, що могло бути наслідком недостатнього харчування, оскільки труднощі із зачаттям пов’язані з браком жиру в організмі.

Сучасні люди носять у своїх генах частину ДНК неандертальців. В дослідницькій роботі, проведеній під керівництвом Анни Деджоанні з Університету Екс-Марсель (Франція), є припущення, що навіть незначна зміна фертильності молодих жінок могла мати помітний вплив на темпи зростання популяції неандертальців, а тому і на їхнє довгострокове виживання.

«Але проблему вимирання слід розглядати в перспективі тривалого часу, – додає Клайв Фінлейсон. – Можливо, ця популяція стала такою малою, що вони досягли точки неповернення».

На жаль, це означає, що хоча останні неандертальці й жили майже так само, як їхні предки багато тисячоліть до них, але цих навичок виявилося недостатньо у нових кліматичних умовах. Це також мало прямий вплив на їхню здатність до інновацій та поширення культури. І якщо життя стає битвою за виживання, інші речі, такі як культура, втрачають актуальність. Втім, хоча цей вид і вважають вимерлим, неандертальці не зникли повністю – частина геному залишилася в сучасних людях і ще зберігається протягом багатьох тисячоліть.

Джерело