Категорії
Міста і країни Тварини

Про пам’ятник бику-виробнику

Величезного, грізного, м’язистого чорного з білими плямами бика, що красується на узбіччі криворізької траси недалеко від Дніпра, бачила не одна тисяча автомобілістів.

Про пам'ятник бику-виробнику
Бик на трасі Кривий Ріг – Дніпро

Сьогодні бик, що стоїть на трасі – це одночасно орієнтир і пам’ятка. А фрази: «повертай за биком» або «бика проїхав» працюють краще ніж дороговказ.

Advertisements

Цікаву історію про те, як 42 роки тому на криворізькій трасі з’явився легендарний бик, розповів відомий доктор сільськогосподарських наук, професор, академік Національної академії аграрних наук України, заслужений зоотехнік України Володимир Козир, якому і належить ідея встановити цей пам’ятник на дорозі.

В 1978 році в Дніпрі (тоді Дніпропетровськ) відкрився Інститут тваринництва, якому пророкували славу центра сільськогосподарської науки в Україні. Єдине, чого не вистачало новій освітній установі, – емблеми, на «роль» якої запропонували бика.

Перший макет, який приніс майстер, зліпили з пластиліну, не сподобався – нагадував теля. Тоді скульптор попросив випустити тварин, щоб подивитися на них і поспостерігати. На справжні оглядини випустили кілька найкращих красенів, і бики почали битися між собою. Але розхвилювалися через скульптора, який, не встигли й оком моргнути, перестрибнув через огорожу і опинився прямо між биками (кожен з яких важив майже тонну), де почав швидко малювати ескізи. На щастя біди не сталося, зате через час отримали інший пластиліновий макет, сантиметрів 35-40, – більш грізний, м’язистий бик, але знову у якійсь пасивній позі.

«Я тоді за роги взяв, голову нахилив, задер хвіст, підняв праву ногу. І ще вирішили пагорб насипати, ніби-то бик на нього підіймається»,- розповідає Володимир Козир.

Коли з поставою бика визначилися, почали гадати, де його встановити. Місце вибрали, зібрали дозволи інстанцій, але палицю в колеса почали вставляти дорожники. Буцімто знаходиться дуже близько до проїжджої частини.

«Щоб бик зайняв своє нинішнє місце, довелося піти на невелику хитрість. Допоміг у цьому командир однієї військової частини, – каже В. Козир. – Велів запросити начальника облавтодору в гості. Коли начальник приїхав, ще й колег прихопив, зібралися на розвилці і почали запевняти, що поблизу ніде не можна ставити пам’ятник, тільки на цьому місці. І тут, як у кіно, на поле сідає вертоліт, з нього виходить наш полковник і для більшої переконливості поділився з усіма великим «секретом» – повсюди тут урядові кабелі, секретні».

Дорожники намагалися заперечити, мовляв, на карті нічого такого немає. Але непохитний військовий сказав, на те вони і секретні, щоб ніде не значитися. Нібито кабель цей ще німці тягнули з Берліна…

Пам’ятник вийшов в три рази більше свого реального прообразу – бика української чорно-рябої молочної породи. Виготовили його з товстої арматури, на яку скульптор наносив товстий 7-сантиметровий шар круто замішаного бетону. До речі, в череві скульптури є невелика дірка, щоб конденсат не накопичувався. Металеві хвіст, роги і кільце в ніс для пам’ятника зробили на Південному машинобудівному заводі – шість міцних робітників вчепилися за хвіст, щоб перевірити його на міцність, тягнули бика за роги і кільце.

На офіційне відкриття пам’ятника зібрався весь інститут. Стрічку не перерізали, зате розбили об бика пляшку шампанського, як моряки об новий корабель перед спуском на воду.

Залізобетонний красень за тими розцінками обійшовся інституту в 5,5 тисяч рублів (це вартість тодішнього новенького ВАЗ-21 «Жигулі»).

Коли прибрали огорожу, біля пам’ятника бику-виробнику призначали ділові зустрічі і побачення, фотографувалися. Найбільше любили пам’ятник молодята. Наречені позували, обов’язково тримаючи бика рукою за відповідальне за продуктивність місце. Але справжній «сюрприз» стався перед Великоднем, коли хтось пофарбував саме це місце пам’ятника флюоресцентною фарбою, якою наносять знаки на тепловозах. Вдень її не видно, а ось вночі – справжнє шоу. На наступний рік історія повторилася і знову довелося виписувати преміальні на ліквідацію мистецтва.

На третій рік за пам’ятником встановили спостереження. Двоє людей в ЗІЛі всю ніч освітлювали фарами пам’ятник, і на ранок ця частина бика знову була пофарбована. Заслані «шпигуни» клялися, що до ранку спостерігали за об’єктом, але кому і як вдалося всіх перехитрити, незрозуміло й досі.

Advertisements