Categories
Різне

Про спалах чуми в Китаї

Якщо найближчим часом ви збираєтеся до Китаю, то майте на увазі, що в Піднебесній зареєстровано спалах легеневої чуми. Як повідомляє китайське інформаційне агентство Сіньхуа, лікарі поставили двом пацієнтам такий діагноз. За даними агентства, хворі родом з Внутрішньої Монголії і отримали необхідну допомогу в медичних установах району Чаоян (Пекін). Китайська влада запевняє громадськість, що загрози поширенню небезпечної інфекції на сьогоднішній день немає. Але що з себе представляє легенева чума і чи може китайський уряд приховати інформацію про епідемію?

Згідно з заявою Пекінської муніципальної комісії з охорони здоров’я, на сьогодні один з пацієнтів знаходиться в стабільному стані, інший в критичному, але стан здоров’я пацієнтів не погіршується.

За поточний рік це вже другий спалах небезпечної інфекції в цій країні. У травні цього року сімейна пара з того ж регіону померла від бубонної чуми.

Що відомо про спалах чуми в Китаї? Як повідомляє New York Times, в середу 13 листопада Китайський центр з контролю і профілактики захворювань опублікував повідомлення на соціальній платформі Weibo про те, що ймовірність поширення хвороби «надзвичайно мала» і на сьогоднішній день зареєстровано тільки два випадки. У звіті також говориться, що лікар цих пацієнтів Лі Цзіфен написала в соціальній мережі WeChat, що пацієнти вперше звернулися за допомогою 3 листопада – тобто більше ніж за тиждень, як офіційно був підтверджений діагноз.

Незважаючи на запевнення китайської влади, що не варто побоюватися поширення легеневої форми чуми, в китайській соціальній мережі Weibo (аналог Twitter) видаляються всі повідомлення про спалах чуми на території країни. Про це повідомляє інформаційне агентство Франс-прес. Також в пості, раніше опублікованому лікарем Пекінської лікарні, який тепер також вилучений, стверджувалося, що у одного з пацієнтів спостерігалася лихоманка і утруднене дихання протягом 10 днів до звернення за допомогою, а це значить, що точно сказати, наскільки поширилася інфекція до того, як громадськість була попереджена про спалах чуми, не можна.

Чума, яку ще називають чорною смертю, має наступні форми протікання хвороби:
– локальну форму (шкірну, бубонну і шкірно-бубонну) – в такій формі збудник захворювання в зовнішнє середовище практично не потрапляє (хоча інфекція може передаватися через бліх і клопів при укусі хворого);
– генералізовану форму (первинно і вторинно-септична) з підвищеним розсіюванням чумної палички в зовнішнє середовище, первинно-легенева, вторинно легенева і кишкова з рясним викидом збудника захворювання. Кожна з цих форм захворювання вражає окрему частину тіла.

Легенева чума є найбільш небезпечною формою цього захворювання, передається повітряно-крапельним шляхом. При цьому контакт із зараженими предметами або одягом хворого також становить загрозу.

Перша зафіксована пандемія цієї хвороби виникла в стародавньому Єгипті – тоді загинуло понад 100 млн осіб. В Середньовіччі чума забрала понад 50 мільйонів людських життів, в середині XIX століття пандемія чуми спалахнула в тому ж Китаї – тоді померло 12 млн людей.

З появою антибіотиків ця хвороба майже зникла. За останні 20 років на планеті зафіксовано майже 50 тисяч випадків захворювання, яке зараз класифікується Всесвітньою організацією охорони здоров’я як хвороба, яка з’являється заново. За даними ВООЗ, в період з 2010-го до 2015 років в світі було зареєстровано понад 3 тисячі випадків чуми, з них 584 стали смертельними. Найбільш ендемічні країни – Демократична Республіка Конго, Мадагаскар і Перу.

У 2017-му на Мадагаскарі всього лише за чотири місяці було зафіксовано 2034 випадки захворювання на чуму. При цьому 165 осіб внаслідок хвороби померли. Тоді представники ВООЗ назвали ситуацію жахливою і висловили побоювання, що захворювання може вийти за межі острова.

Ще кілька століть тому смертність від бубонної форми чуми досягала 95%, при легеневій – практично 100%. Сьогодні смертність становить 5-10%. Ефективну вакцину проти бубонної форми створили на початку XX століття, а в 1947-му чуму почали лікувати за допомогою стрептоміцину. Існує припущення, що в Європу хвороба потрапила через золотоординського хана Джанібека, чиї воїни під час облоги міста Кафа (нині Феодосія) підкинули труп померлої від чуми людини в фортецю.

Збудник захворювання – чумна паличка. Природним резервуаром інфекції в природі є кілька видів гризунів (ховрахи і тарбагани, щури). Людина заражається від гризунів або при прямому контакті (мисливці, коли здирають шкуру з убитого тарбагана, зараженого чумою), або за посередництвом бліх, які заразилися від гризунів і передають інфекцію людині при укусі. Від хворого на легеневу форму інфекція передається повітряно-крапельним шляхом; у хворих на кишкову форму чуми високо заразливими є випорожнення, а при бубонній формі – гній з лімфатичних вузлів.

Чуму відносять до особливо небезпечних інфекцій, може зустрічатися у вигляді окремих (спорадичних) випадків та епідемічних спалахів. Захворювання бубонної формою чуми супроводжується розвитком регіонарного лімфаденіту (бубону), а потім – бактеріємії з можливістю утворення вторинних бубонів. При легеневій формі в ураженій тканині легенів виникає серозно-геморагічне просочування, відділяється рідка сукровична мокрота. Кишкова форма протікає з найгострішим запаленням тонких кишок, хворий виділяє дуже рідкі сукровичні випорожнення.

Розрізняють бубонну, легеневу, кишкову, первинно-септичну і шкірну форми хвороби. Останні три форми хвороби зустрічаються рідко.

Початок бубонної форми захворювання – гострий, з ознобом, різкою загальною слабкістю, швидким підвищенням температури до 39,5-40,5 ° C, головним болем, можлива блювота. На місці проникнення в організм інфекції (наприклад, в області укусу блохи) будь-яких змін м’яких тканин не розвивається, але одразу починають збільшуватися регіонарні лімфатичні вузли, які набувають щільно-еластичної консистенції, при дотику болять і зливаються в бубони. В залежності від місця проникнення в організм інфекції бубони локалізуються в паховій, пахвовій областях, на шиї. Різка болючість бубонів пояснюється явищами періаденіту (запаленням тканин, що оточують лімфатичний вузол). Протягом найближчих 5-8 днів хвороби зберігається висока температура. Хворі ослаблені, відзначається різка тахікардія, виражені порушення діяльності серця. Язик густо обкладений білим нальотом (крейдяний язик).

Чума – серйозна небезпека для життя хворого. При своєчасному і правильному лікуванні спочатку усувають явища інтоксикації, після чого відбувається поступове зменшення в розмірах регіонарних лімфатичних вузлів. Але можливе нагноєння або подальше склерозування уражених лімфатичних вузлів. 

При легеневій формі хвороба починається гостро. Характерним є біль в грудній клітці, швидке підвищення температури, кашель з рожевого кольору пінистої мокротою (300-500 мл і більше за добу). Різко порушується діяльність серцево-судинної системи. Без лікування антибіотиками смертність становить практично 100%.

Для розпізнавання чуми використовують епідеміологічні дані, анамнез, клінічну картину хвороби і результати бактеріологічних досліджень. При бубонній формі діагноз диференціюють з виразково-бубонною формою туляремії, при легеневій – з аналогічними клінічними формами сибірської виразки, сапу, геморагічними пневмоніями.

Виявлених хворих ізолюють. Здійснюється поточна дезінфекція: біля ліжка хворого і мокроту при легеневій формі знезаражують 8% розчином лізолу. Весь персонал повинен носити протичумні костюми.

Лікування чуми є комплексним і включає застосування етіотропних, патогенетичних і симптоматичних засобів. Найбільш ефективним ще й досі є тетрациклін (в перші дві доби призначають в дозі 4-6 г на добу, в наступні дні – 2-3 г на добу, при більш тяжких формах чуми тетрациклін в першу добу вводять внутрішньовенно). Лікують також стрептоміцином, великі дози якого можуть викликати ускладнення (ураження нирок, слухового нерва та інші). Стрептоміцин рекомендують в дозі 3 г в перші 2 доби, в наступні дні – 2 грами на добу. Курс антибіотикотерапії – 7-10 днів. Призначають також детоксикаційні розчини, серцево-судинні засоби, антигістамінні препарати, оксигенотерапію, вітаміни.

При контакті з хворим на легеневу форму чуми з профілактичною метою вводять внутрішньом’язово стрептоміцин по 0,5 г 2 рази на день протягом 3-4 днів.

В цілях профілактики за природними вогнищами чуми і поширеністю цієї хвороби серед гризунів ведуть постійне спостереження працівники протичумних інститутів і карантинної служби. У разі необхідності встановлюють карантин. Важливу роль відіграє дератизація і дезінсекція. Допоміжне значення має вакцинація людей.

З метою ліквідації вогнища чуми проводять наступні заходи:
– сувора індивідуальна ізоляція і лікування хворих;
– ізоляція всіх дотичних з хворим і профілактичне введення їм стрептоміцину;
– проведення дезінфекції, дератизації та дезінсекції у вогнищі;
– здійснення поточної і заключної дезінфекції в стаціонарі, куди був госпіталізований хворий.