Психічна саморегуляція

Психічна саморегуляція

Основним методом психічної саморегуляції служать слова і відповідні словам уявні образи (див. також Третій метод – самонавіювання), сила яких може бути використана в педагогічному та медичному напрямках. Тут переважно будемо говорити про соціально-профілактичний аспект психічної саморегуляції. Суть цього аспекту – попередження порушень нервово-психічної сфери у здорових людей в тих специфічних областях діяльності, де нерідко виникають дистресові ситуації, здатні травмувати психіку, а через неї – і багато інших систем організму.

Що ж стосується педагогів, то вони вже давно запропонували такі прийоми психічної саморегуляції як самопідбадьорювання, самонаказ, самопереконання. Треба сказати, що ці прийоми психічної саморегуляції досить часто надають істотну допомогу, але, на жаль, не завжди. Нерідко в зв’язку з наростанням числа дистресових ситуацій стали спостерігатися випадки, коли організм «не слухається» самопідбадьорювання або самонаказу. Тобто слідом за дуже правильними думками і словами, сказаними людиною самій собі, в її організмі не виникає тих необхідних фізіологічних змін, без яких психічний початок (думки і слова) не реалізується належним чином і залишається, так би мовити, порожнім звуком. Припустимо, людина наказала собі: «Заспокойся!» – а серце продовжує гарячково битися, дихання залишається прискореним і поверхневим, м’язи – напруженими і скутими, а думки в голові – безладними.

Різниця між медичним методом (самонавіюванням) і педагогічним (наприклад, самопереконанням) полягає в наступному. Переконуючи себе в чому-небудь, людина спирається на ті чи інші логічні доводи. Навіявши же собі що-небудь, людина може діяти в обхід логіці, використовуючи головним чином ті можливості, які закладені в такому потужному психічному процесі як беззаперечна віра.

Так, перебуваючи в кімнаті, ми не в змозі (навіть вдаючись до найвитонченіших логічних висновків) переконати себе в тому, що в даний момент лежимо на пляжі біля моря. А ось за допомогою самонавіювання такий ефект може бути досягнутий. Також не можна переконати себе, наприклад, в тому, що травмований орган не відчуває болю. Вселити ж собі, що болю немає, – завдання нескладне.

Природа по-різному обдарувала людей здатністю до психічної саморегуляції, до самонавіювання. Видатні спортсмени володіють саморегуляцією у вельми високому ступені, часом навіть не повністю усвідомлюючи її механізми. Висока здатність до психічної саморегуляції їм дана, як то кажуть, як птахам крила.

У своїй книзі п’ятикратний чемпіон світу з класичної боротьби Віктор Ігуменів розповів про те, що за 28 днів до першості країни 1965 р. йому ампутували апендикс, і тим не менш через чотири дні після операції він втік з лікарні і, перемагаючи біль, почав тренуватися. У першій зустрічі зазнав поразки, але це настільки розлютило його, що у всіх інших він зумів перемогти і завоювати свою першу золоту медаль чемпіона СРСР.

Далі В. Ігуменов пише, що «… внутрішні можливості людини невичерпні! Вся справа в силі волі, в повній мобілізації організму. Травма, біль можуть завадити ефективному виступу, але перешкодити перемогти вони не можуть! Спортсмен, якщо потрібно, зобов’язаний діяти через «не можу». Емоції, воля перекривають больові відчуття. Раз так, то за допомогою волі я можу перемагати в самих безнадійних ситуаціях…».

Що ж таке воля, якщо не вдаватися до наукових визначень, а оцінити її з точки зору практичної психогігієни? Це здатність володіти собою, вміння долати труднощі. Основу цієї здатності володіння собою становлять процеси психічної саморегуляції, які застосовуються звичайним логічним шляхом або спираються на беззаперечну віру в свої сили, тобто на механізми самонавіювання.

Деякі запитають: а що робити тим, кого природа не обдарувала настільки високою здатністю володіти собою? Не розчаровуйтеся! Кожен з нас в більшій чи меншій мірі наділений цією здатністю, яку можна і потрібно розвивати за рахунок щоденних і систематичних вправ своєї психіки. Вся справа в чіткому розумінні того, що саме за допомогою психічної саморегуляції можна швидше досягти поставленої мети. Володіти самонавіюванням – значить завжди мати в своїх руках надійну і корисну силу. Той, хто по-справжньому усвідомлює це, завжди знайде 10-20 хвилин в день для цілеспрямованих тренувань свого головного мозку і своєї психіки.

Коли мова заходить про самонавіювання, зазвичай починають говорити про йогів. Так, дійсно, йоги одними з перших почали застосовувати цей метод. Їх система з’явилася задовго до нашої ери. Мета її – зробити людину досконалою. Але не для життєвих повсякденних справ, а для того, щоб домогтися вищого, на думку йогів, щастя – спілкування, «злиття» з богами. Це блаженний стан (відмову від мирської буденності і «розчинення» в божественному) йоги називають «самадхи» або «нірваною». Заради досягнення такого стану і була розроблена система самонавіювання – саморегуляції різних функцій організму.

Коли з системою йогів стали знайомитися європейські та американські вчені, для них незабаром стало очевидним, що для вирішення багатьох практичних завдань ця система досить складна і вимагає багато часу для оволодіння. Тому, заперечуючи йогу в її первозданному, чистому вигляді, лікарі не відмовилися від самого принципу самонавіювання, від можливості за допомогою самонавіювання регулювати різні функції людського організму. Особливо багато і успішно займалися цією проблемою в кінці XIX – на початку XX століття П. Леві, Е. Куе, Ш. Бодуен у Франції; Е. Кречмер в Німеччині; І. Р. Тарханов, В. М. Бехтерев в Росії та ряд інших фахівців в різних країнах.

Але якщо говорити про сучасний етап розвитку методу самонавіювання, то його початок можна датувати 1932 роком, коли вийшла книга німецького психіатра Йоганна Генріха Шульца «Аутогенне тренування».

Be the first to comment

Leave a Reply

Your email address will not be published.


*