Святий Климент в Криму

Святий Климент в Криму
Інкерманський Свято-Климентіївський печерний монастир

Одним з найбільш загадкових імен, пов’язаних з давньою історією Криму, є ім’я римського єпископа Климента. До сих пір існують численні і суперечливі версії його життя і смерті на півострові.

В кінці X – на початку XI ст. святий Климент – «… істинний заступник країни Руської, і вінець прикрашений славному і чесному граду нашому і великої митрополії, матері міст» («Слово на оновлення Десятинної церкви») високо шанувався в Київській Русі. Його нетлінні мощі, які були привезені з Криму князем Володимиром, зберігалися в Десятинній церкві. Але вже з 80-х років XI ст. святий Климент відтісняється на другий план: на «заступника країни Руської» призначається Микола Мирлікійський (Чудотворець).

Чому ж в перші роки після хрещення Русі так звеличували саме святого Климента і чим він згодом не догодив грецьким митрополитам і руським князям?

Святий Климент в Криму
Свято-Климентіївський печерний чоловічий монастир

Зараз можна чути, ніби першим проповідником християнства в Криму був Андрій Первозванний. Але історичні документи не підтверджують, що він відвідував півострів. У той же час про перебування в Криму святого Климента ні у кого не визиває сумнівів. Він був третім єпископом Риму. «Блаженні апостоли (Петро і Павло), – свідчив святий Іриней, – заснувавши і влаштувавши Церкву (в Римі), вручили служіння єпископства Ліну. Йому приємствує Анаклет. Після нього на третьому місці від апостолів отримує єпископство Климент».

Святий Климент в Криму
Святий Климент

Є навіть відомості, що його хрестив сам апостол Павло. За словами святого Іринея, Климент мав апостольську проповідь «у вухах своїх і передання її перед очима своїми».

В 98 році людина, яка прийняла християнство з рук святих Апостолів, приїжджає на півострів. Згідно з першою версією, святий Климент приїхав проповідувати християнство. За короткий час встиг побудувати близько 75 церков і підготувати для них священнослужителів.

За другою версією, Климент був відправлений на заслання імператором Траяном. На користь цієї версії говорить начебто те, що через три роки після свого приїзду Климент упокоївся на морському дні.

За переказами. Вірні учні святого Климента – Корнилій і Фів, стоячи на березі, звернулися до віруючих: «Помолимося всі одностайно, щоб Господь відкрив нам тіло святого мученика». Після молитви море відступило на три терени (давні «терени» складалися з тисячі кроків, в кожному кроці – п’ять стоп). Християни побачили мармурову гробницю, зроблену на зразок церкви.

Протягом семи століть в день пам’яті святого Климента – 8 грудня – море відступало на сім днів, даючи поклонитися святим мощам. Цей переказ зберігся в билинах. В «Голубиній книзі» можна прочитати: «З-під східної зі сторонушки вставала з моря церква соборна з дванадцятьма зі престолами, святу Клименту, папі римському».

На берег мощі святого були перенесені 30 січня 861 року, коли на півострів приїхали великі християнські просвітителі Костянтин (Кирило) і Мефодій. На той час море вже понад 50 років не відступало від своїх берегів і не відкривало гробницю Климента. Легенда свідчить, що Костянтин і Мефодій «зійшли на кораблі і попливли до того місця, коли заспокоїлося море. І прийшовши, почали копати зі співами молитов. І тоді поширився сильний аромат, як від безлічі фіміаму. І після цього з’явилися святі мощі, і взяли їх з великою честю і славою».

Святий Климент в Криму
Інкерманський Свято-Климентіївський чоловічій монастир

Де це все відбувалося? Багато документів вказували, що в Херсонесі. Але Костянтин і Мефодій, як відомо, припливли до цього міста ще на початку січня. Січень в Криму – не найвдаліший місяць для морських досліджень.

Пізніше народилася версія, ніби і не в морі зовсім був похований Климент, а на острові. Одні стверджують, що в 20 – 25 км від Херсонеса точно є острів і нібито на ньому в 1890 р. були проведені розкопки, які виявили руїни маленької церкви.

Інші доводять, що ще в 30-х роках минулого століття навпроти Фороса був острівець з каплицею, який войовничі атеїсти потім підірвали. Чи той острів то був, чи не той? Бентежила і вказівка билини на «східну сторонушку» і мармурова гробниця. Зійшлися на тому, що вона була побудована «руками ангельськими».

Мощі святого Костянтина і Мефодія, як свідчить літопис, «весь град обошедше, в кафоличну церков внидоша». Тут, правда, ще одна загадка. Якщо справа відбувалася в Херсонесі, то там в ті часи був єпископом Георгій II. Прості священики на території чужої єпархії і пальцем не могли поворухнути без його благословення. Але чомусь в історії знайдення мощей святого Климента зв’язується в першу чергу з іменами Костянтина і Мефодія. Може вони виконували доручення константинопольського патріарха Фотія? Але чому ж тоді відвезли в Константинополь не всі мощі святителя, а тільки малу частину?

Знову мощі святого Климента були потривожені вже в наступному столітті, а точніше, в 988 році, коли князь Володимир брав штурмом Корсунь (так в давньоруських літописах називався Херсонес). Навіщо він це робив, залишається загадкою. Перед цим він посватався до принцеси Анни – сестри візантійського імператора Василя II. «Вона ж не хотіла йти. І ледь примусили її». Арабський історик Абу-Шоджа Рудраверський уточнив: «Жінка чинила опір віддати себе тому, хто відрізняється від неї в вірі. Почалися про це переговори, які закінчилися вступом царя русів в християнство».

Святий Климент в Криму
Інкерманський Свято-Климентіївський печерний чоловічий монастир

Є припущення, що Василь II не поспішав з одруженням, ось і довелося Володимиру продемонструвати військову міць, з боєм взявши оплот Візантії в Криму. Облога тривала вісім місяців (осінь – зима – рання весна). За дослідами військового інженера і археолога Бертьє-Делагарда, в його розпорядженні було понад п’ять тисяч воїнів.

Може, князь і не збирався брати місто штурмом? Але з цього приводу є свідчення ченця Якова (мниха – монаха), коли князь Володимир надумав піти на грецький град Корсунь, він став Богу молитися так: «Господи Боже, Владико всіх, цього у тебе прошу: дай мені град взяти, щоб привів я людей християнських і попів в свою землю, та навчать вони людей закону християнському».

Але дивно князь Володимир повівся після того, як взяв Корсунь: «…князя і княгиню прив’язав у шатерної сохи і з дщерью їх перед ними беззаконство створив…». Найдивовижніше, що після всього цього, як свідчить літопис, в напівзруйнованій, розграбованій Корсуні князь Володимир урочисто хрестився, а також обвінчався з Анною.

Захопивши як військовий трофей мощі святого Климента, молодята вирушили до Керчі. Але Анна «розболілася на шляху смертною недугою на Чорній воді (Карасу – річка в околицях нинішнього Білогірська – М.В.)». Прийшов їй на розум святий Стефан, і просила його Анна позбавити її хвороби. Чому ж Анна в скрутну хвилину раптом згадала про маловідомого святого початку IX століття Стефана Сурозького, хоча поруч були мощі одного з батьків християнської церкви – святого Климента? Або їх не було? Що, якщо вони знаходилися не в візантійській Корсуні, а в хозарському Корчеві (Керчі)?

Отже, якщо Климент був направлений хрестити Хазарію, то після смерті хазари мали поховати його на дні моря – так вони ховали своїх царів, споруджуючи їм підводні мавзолеї. До речі, царів хазари зводили на царство вельми своєрідно. Вони накидали їм на шию шовкову петлю і питали, скільки років майбутній цар має намір правити. Після того як він відповідав, петлю затягували і починали відлік. Часто претендент, переоцінивши свої сили, задихався. Але скоротити час правління теж було не можна – якщо поцарювавши свій час, цар не вмирав, його неодмінно вбивали. За бажання правити хозарський цар відповідав головою.

І бідних в Хазарії підтримували вельми оригінально. Їм за символічну ціну продавали хліб, просочений спеціальним барвником. Незабарвлений хліб коштував дуже дорого, але горе було тому багатієві, який купував хліб, призначений для бідних. Існувала спеціальна служба, яка час від часу контролювала нужник в будинках багатих хазар на предмет того, чи немає там слідів барвника.

Святий Климент в Криму
Свято-Климентіївський печерний монастир

Архітектура хозарських міст була теж примітною – на вулицю були звернені тільки глухі стіни і ворота. Вікна та мансарди виходили у внутрішні дворики. У хазар, між іншим, в кожному місті було сім суддів – по два для християн, мусульман, іудеїв і один для язичників. Судили вони за звичаями своїх релігій і вірувань.

Якщо Климент був похований в Хазарії, то стає зрозумілим, чому його мощі були знайдені Костянтином і Мефодієм, адже вони були послані саме до хазарів. Судячи з усього, з дна моря було піднято весь мавзолей на «східній сторонушкє» у вигляді «церкви соборної з дванадцятьма зі престолами».

У всякому разі, домініканський священик Еміддіо д’Асколі, який в XVII столітті був префектом в Кефе (Феодосія), після відвідин Керчі записав: «Всередині фортеці знаходиться не дуже велика церква. За переказами місцевих жителів, кажуть, що цю каплицю знайдено в морі. В житії св. Климента, засланого на цей острів Татарії, є сказання про подібну каплицю, споруджену руками ангелів, яка зберігає тіло св. Климента в трьох милях від берега, в морській глибині».

Але якщо мощі святого Климента перебували в Корчеві, то не потрібна вигадка про облогу Корсуні. Можна припустити, що Анна після хрещення князя Володимира, яке відбулося дійсно в Херсонесі, виставила ще одну умову – забрати у «бусурман» християнську святиню – мощі святого Климента. Але якщо хазари не віддали мощі святого Костянтину і Мефодію, то новонаверненому Володимиру вони відмовили і поготів. Київський князь, таким чином, замість весільної подорожі був змушений брати в облогу Корчів.

Чому ж в історії збереглася облога Корсуні? Може київські князі не могли примиритися з тим, що Хазарія була хрещена на дев’ять століть раніше за Київську Русь, причому самим Климентом? Цю обставину можна було затушувати, видавши святого Климента за «заступника країни Руської». Зрозуміло, що ні в якій Хазарії він не був, а справно трудився в Інкерманських каменоломнях. І про яке хрещення Хазарії можна говорити, якщо в цій країні знать переважно сповідувала іудаїзм? Ось саме цим святий Климент не догодив грецьким митрополитам. Судячи з його «Послання до коринфян», він мав на думці, що жодна релігія не може претендувати на те, щоб вважатися кращою за іншу.

Be the first to comment

Leave a Reply

Your email address will not be published.


*