Теорія темпераменту

Теорія темпераменту
1-флегматик; 2 - холерик; 3 - меланхолік; 4 -сангвінік

Темперамент (від лат. temperamentum – суміш компонентів, домірність) – ступінь психофізіологічного реагування людини на подразник, становить основу формування і розвитку характеру.

Описи темпераментів включають в себе досить велику кількість факторів. Але більшість психологів ділять компоненти темпераменту всього лише на дві групи:
– активність характеризується ступенем енергійності, стрімкості, швидкості або навпаки, повільності і інертності;
– емоційність визначає знак (позитивний або негативний) і модальність (радість, горе, страх, гнів та ін.)

Були спроби підвести науково-експериментальну базу під теорію темпераментів, але результати, отримані даними дослідниками (І. П. Павлов, Г. Ю. Айзенк, Б. М. Теплов та ін.), лише частково сумісні один з одним. Сучасна наука бачить у вченні про темпераменти відгомін ще античної класифікації чотирьох типів психічного реагування в поєднанні з інтуїтивно поміченими типами фізіологічних і біохімічних реакцій індивіда. З точки зору класичної психології чотири темпераменти – лише одна з можливих систем для оцінки психологічних особливостей (існують і інші, наприклад, типи Юнга, «інтроверсія – екстраверсія» Ганса Айзенка).

Гуморальну теорію темпераменту запропонував давньогрецький лікар Гіппократ, згідно якої темперамент людини залежить від панівної в організмі рідини (гумор):
– якщо переважає кров (сангвис), то темперамент сангвінічний – життєрадісний, енергійний, швидкий, товариський тип, легко переносить життєві труднощі;
– якщо переважає жовч (холе), то це холерик – жовчний, збудливий, дратівливий, нестриманий, дуже рухливий, з швидкою зміною настрою;
– якщо переважає слиз (флегма), то це флегматичний темперамент – спокійний, врівноважений тип, повільний, погано пристосовується до нових умов;
– якщо в організмі забагато чорної жовчі (мелэна холі), то темперамент меланхолічний – це болісно сором’язливий тип особистості, схильний до смутку, вразливий, схильний до замкнутості, швидко втомлюється і надмірно чутливий до знегод.

Конституційна теорія темпераменту ( початок XX ст.) – визначення зв’язку темпераменту з вродженою конституцією (статурою) людини. Найбільш відомі модифікації конституційної теорії належать німецькому психіатру і психологу Ернсту Кречмеру і американському лікарю і психологу Вільяму Шелдону.

Три поняття конституція, характер і темперамент протягом досліджень отримали наступний сенс:

Під конституцією розглядають суму всіх індивідуальних властивостей, які покояться на спадковості, тобто закладені генотипічно. Частину конституційних факторів покладено в основу досліджень взаємовідношення між будовою тіла і схильністю особистості, а також психічною і соматичною захворюваністю. Поняття про конституцію є психофізичним, загальнобіологічним і відноситься як до тілесного, так і до психічного стану організму.

Поняття «характер», навпаки, – чисто психологічне. Під характером розуміють суму всіх можливих реакцій людини в сенсі проявів волі і афекту, які утворюються протягом життя із спадкової схильності і екзогенних факторів  (соматичних впливів, психічного виховання, середовища та переживань).

Поняття «характер» виділяє з афективної сфери цілісно психологічну особистість (при цьому, звичайно ж, інтелект залишається невіддільним), але й має багато спільного з поняттям «конституції»: тобто абстрагує успадковану частину психічних якостей від тілесних корелятів, які є в понятті конституції.

З іншого боку на характер впливають екзогенні фактори (особливо результати виховання і середовища), що є чужим в понятті конституції. Важкий страждаючий душевний стан не відносять до проявів характеру. Крім цього точно відокремленого визначення виразом «характер» можна користуватися для побудови особистості, не надаючи істотного значення різниці між факторами, що розвиваються екзогенно і є конституціональними.

Темперамент не є поняттям строго встановленим, а лише евристичним терміном, який повинен стати відправним пунктом для головного диференціювання біологічної психології.

Для уявлення розуміння психічної діяльності людини досліджують поки що два основних кола дій, які переплітаються між собою:

1. Психічні апарати, які ще називають психічною рефлекторною дугою, – фактори, що в сенсі образів і уявлень сприяють переробці психічних подразнень (ймовірно по філогенетичному шляху) від чуттєвого подразнення до моторного імпульсу. Їх тілесний корелят (мозкові центри та шляхи) знаходиться в нерозривному зв’язку з органами почуттів і руховими інстанціями.

2. Темпераменти, як вже відомо з емпіричних методів наукового дослідження, обумовлені гуморальним хімізмом крові. Їх тілесний представник – апарат мозку і залоз. Темпераменти, стимулюючи і затримуючи чуттєві тони, проникають в механізм «психічних апаратів», складають ту частину психічного, яка, ймовірно по гуморальному шляху, стоїть в кореляції з будовою тіла.

Очевидно, що темпераменти, наскільки це можливо емпірично встановити, мають вплив на деякі психічні якості, такі як:
1) психестезія – реакція (чутливість або нечутливість) на роздратування;
2) забарвлення настрою – відтінок задоволення і невдоволення в психічних проявах;
3) психічний темп – прискорення або затримка психічних процесів і їх ритмів;
4) психомоторна сфера – загальний рухливий або флегматичний темп, а також на характер рухів (швидкий, паралічний, м’який, закруглений).

Слід зазначити, що сили, які впливають на всі ці фактори, мають очевидні значення в утворенні того, що називають інтелектом і психічною схильністю. Ще не встановлено, в якій мірі при абстрактному і наочному мисленні, оптичних і акустичних уявленнях діє темперамент і структурні особливості спеціальних мозкових апаратів. Тим більше, що при наявній можливості гуморальна дія гормонів безпосередньо впливає на атомічну будову мозку і на будову тіла взагалі, внаслідок чого це питання набуває надзвичайної складності. Тому правильніше групувати поняття темпераменту навколо психічних інстанцій, які легко реагують на гострі хімічні дії як екзогенного (алкоголь і морфій), так і ендогенного характеру, тобто навколо ефективності і загального психічного темпу.

З приводу біологічної основи про темпераменти можна сказати, що мозок залишається завершальним органом для всіх дій, що відносяться до темпераменту, навіть для тих, які виходять від хімізму крові. Експериментальні спостереження за пацієнтами з травмами мозку показують, що безпосередній вплив на мозок може викликати різкі зміни темпераменту.

Цей очевидний факт слід особливо підкреслити, щоб не впасти з анатомічної однобічності в гуморальну, тим більше що при сучасних течіях така небезпека існує. В даний час ще не з’ясовано питання, наскільки мозок поряд з властивостями заключного органу володіє первинними активними функціями при виникненні таких психічних якостей, як забарвлення настрою і загальний психічний темп.

Що з цих різних психічних функцій репрезентується в окремих анатомічних мозкових апаратах, а що обумовлюється лише перемиканнями того ж апарату внаслідок різних хімічно-гуморальних впливів, поки відповіді не існує.

Відносно залоз внутрішньої секреції – ендокринна система має істотний вплив на психіку, особливо на якість темпераменту, є емпіричним фактом, встановленим щодо щитоподібної залози лікарськими спостереженнями при кретинізмі, мікседемі, cachexia strumipriva і базедовій хворобі, а щодо статевої залози – експериментами з кастрацією.

Циклотиміки (від грец. Κύκλος – коло і θυμός – почуття) – одна з двох груп (по Кречмеру), що визначаються переважно пікнічною конституцією, з багаторазовою хвилеподібною зміною станів збудження (гіпоманіакальний стан) і депресії (субдепресивний стан), психічний темп – від рухомого до малорухливого.

Психічна жвавість виражається за допомогою форм міміки і рухів, завжди «відвертих», природних, адекватних імпульсу. Експериментально серед інших типів схильностей мають схильність до цілісного розуміння, посиленого сприйняття кольору і екстенсивної, нестійкої уваги. З точки зору всього комплексу життєвих установок і поведінки по відношенню до середовища циклотиміки є переважно людьми, схильними до розчинення в навколишньому середовищі і сучасності, людьми природніми, безпосередніми, цільними.

Протилежність циклотимікам – шизотиміки.

Шизотиміки (від грец. Schizein – розколоти і θυμός – характер, вдача, почуття) – одна з двох конституційних груп (по Кречмеру), що насамперед відповідає лептосомному типу; позначає психоестетичні пропорції, тобто своєрідне відношення між чуттєвою внутрішньою сприйнятливістю і зовнішньою стриманістю.

В експериментах у шизотиміків виявляють високу здатність до «роздвоєння» (здатність до абстракції), сильну здатність до персеверації, надмірну схильність до споглядання форми – на відміну від сприйняття кольору і т. д.

З тих типів, які здатні включатися в діяльне життя, шизотиміки, скоріше за все, мають особливо велику енергійність, неухильність, принциповість, послідовність. Це пануючі натури, героїчні моралісти, чисті ідеалісти, фанатики, деспоти і дипломатично-холодні, розважливі натури.

Темпераменти, таким чином, поділяються на дві великі конституційні групи – шизотиміків і циклотиків. Всередині обох головних груп відбувається подальший поділ в залежності від того, чи направлений циклотимічний темперамент більше до полюса веселого або сумного, а шизотимічний – до полюса дратівливого або холодного.

Кречмер виділив і описав чотири конституційних типи:
– астенік – людина високого зросту, тендітної статури, з плоскою грудною кліткою. Плечі вузькі, кінцівки худі і довгі, кисті рук вузькі, шкіра в’яла, схильні до передчасного старіння;
– пікнік – людина середнього або малого росту, з багатою жировою тканиною, великим животом, опуклою грудною кліткою, круглою головою на короткій шиї. Обличчя широке з дрібними рисами;
– атлетик – людина високого або середнього зросту, пропорційної міцної статури, з широкими плечима, з розвиненою мускулатурою, вузькими стегнами. Голова тримається прямо, лицьові кістки опуклі;
– диспластик – людина неправильної статури, погано сформована.

В основу своєї класифікації Шелдон поклав співвідношення видів тканин організму, що розвиваються з трьох зародкових шарів (ендодерми, мезодерми і ектодерми):
– ендоморфний (перебільшено розвинений внутрішній зародковий шар, з якого формуються внутрішні органи і жирові тканини) – людина відрізняється круглою головою, великими розмірами внутрішніх органів, сферичної формою тіла, м’якістю тканин, яскраво вираженими відкладеннями жирів;
– мезоморфноий (переважає розвиток середнього зародкового шару, з якого формуються скелет і м’язи) – для представників цього типу характерні широкі плечі і грудна клітка, м’язисті руки і ноги, мінімальна кількість підшкірного жиру, могутня голова;
– ектоморфний (найбільше розвинений зовнішній зародковий шар, з якого формується нервова система і мозок; внутрішній і середній зародковий шари розвинені в мінімальному ступені) – це худа людина, з видовженим обличчям, тонкими довгими руками і ногами, слабкою мускулатурою, добре розвиненою нервовою системою.

Виділяють сім перехідних градацій статури від пікніків (ендоморфів) до атлетів (мезоморфів) і від атлетів – до астеніків (ектоморфім). Згідно конституційної теорії Шелдона, представники даних типів статури характеризуються специфічними типами темпераменту:
– ендоморф має круглу голову, великий живіт і м’які округлі форми тіла. Постава і рухи ендоморфа розслаблені, реакції уповільнені. В емоційному плані людина рівна, привітна, прагне до схвалення з боку оточуючих, любить комфорт. Схильний до суспільного життя, тягнеться до компаній;
– мезоморф має масивну голову, широкі плечі і грудну клітку, руки і ноги м’язисті. Підтягнутий, енергійний, з гучним голосом. Схильний до ризику, рішучий, іноді навіть агресивний;
– ектоморф має високий лоб, витягнуте обличчя, маленький живіт, нерозвинену мускулатуру. Рухи скуті і стримані. В прояві почуттів потайливий. Має труднощі у встановленні контактів з іншими людьми.

Якщо використовувати традиційні назви темпераментів, то неважко помітити, що меланхоліки переважно мають крихку астенічну статуру, холерики знаходяться у перехідних градаціях від атлетичної статури до астенічної, флегматики – в перехідних градаціях від атлетичної до пікнічеської (великі, спокійні «незграби»), сангвініки – переважно пікнічеська статура.

Конституційна теорія відображає реально існуючі зв’язки між зовнішнім виглядом людини і його психічними особливостями. Разом з тим вона не дозволяє виявити основу, з якої групуються певні фізичні та психічні властивості індивіда, в той або інший тип темпераменту.

Найпоширенішою нині є психофізіологічна теорія В. П. Павлова, зв’язала тип темпераменту людини з типом її нервової системи. Павлов виділив чотири типи нервової системи:
– сильний, врівноважений, рухливий;
– сильний, неврівноважений, збудливий;
– сильний, врівноважений, інертний;
– слабкий.

Виділивши чотири типи нервової системи, Павлов сопоставив їх з класичними типами темпераменту, показавши високий ступінь відповідності між ними. Це дало йому підставу для висновку: саме властивості нервової системи визначають давно описані темпераменти.

Сангвінік (нервова система 1-го типу) – людина, характеризується високою стійкістю до різних труднощів, легко пристосовується до різних змін. Реакції швидкі, обдумані. Настрій урівноважений, життєрадісний. Надзвичайно рухливий, товариський, часто змінює прихильності. При інтересі до справи продуктивний, енергійний; в іншому випадку нудний, млявий, нецікавий. Має широке коло знайомств.

Холерик (нервова система 2-го типу) – людина, в нервовій системі якої переважає збудження над гальмуванням. Відрізняється енергійністю при нестачі витримки і самовладання. Запальний, нестриманий, нетерплячий. Захоплюючись чимось, повністю виснажує свої сили і втрачає інтерес до розпочатого. Неврівноваженість його нервової системи визначає циклічність у зміні його активності і бадьорості. Чергування позитивних циклів підйому настрою й енергійності з негативними циклами спаду, депресії обумовлює нерівність поведінки і самопочуття, його підвищену схильність до появи невротичних зривів і конфліктів з людьми. Погано пристосований до діяльності, що вимагає спокійного темпу і плавних рухів.

Флегматик (нервова система 3-го типу) – людина, яка дуже повільно реагує на будь-які подразники, але стійкий, чинить опір сильним і тривалим подразникам. Характеризується врівноваженістю, стабільністю настрою і працездатністю. В міміці і інтонаціях невиразний і одноманітний. Зберігає спокій навіть при серйозних неприємностях, але іноді здатний давати волю почуттям.

Меланхолік (нервова система 4-го типу) – людина, котра погано чинить опір впливу сильних стимулів, але іноді загальмований і пасивний. Відрізняється слабкою витривалістю, тривожністю. Губиться в новій обстановці, серед нових людей.

Отже темперамент – це зовнішній прояв типу вищої нервової діяльності людини. В результаті виховання цей зовнішній прояв може змінюватися, відбувається «маскування» істинного темпераменту. «Чисті» типи темпераменту зустрічаються рідко, тим не менш переважання тієї чи іншої тенденції завжди виявляється в поведінці людини.

Темперамент визначає лише динамічні, але не змістовні характеристики поведінки. І. П. Павлов виділив і три «чисто людські типи» вищої нервової діяльності: розумовий, художній, середній.

Представники розумового типу (де переважає активність другої сигнальної системи мозку лівої півкулі) розсудливі, схильні до детального аналізу життєвих явищ, відстороненого абстрактно-логічного мислення. Почуття їх відрізняються помірністю, стриманістю і зазвичай прориваються назовні, лише пройшовши через фільтр розуму. Люди цього типу зазвичай цікавляться математикою, філософією, їм подобається наукова діяльність.

У людей художнього типу (переважає активність першої сигнальної системи мозку правої півкулі) мислення образне, на нього накладає відбиток велика емоційність, яскравість уяви, безпосередність і жвавість сприйняття дійсності. Їх цікавить в першу чергу мистецтво, театр, поезія, музика, письменницька і художня творчість.

Більшість людей (до 80%) відносяться до середнього типу. В залежності від виховання з раннього дитинства і від життєвих обставин у них не суттєво переважає раціональний або емоційний початок.

Р. Айзенк показав, що фундаментальними параметрами структури темпераменту є фактори «нейротизм» і «екстраверсія – інтроверсія».

По складу особистості К. Р. Юнг поділяє людей на екстравертів (звернених назовні) та інтровертів (звернених всередину себе). Екстраверти товариські, активні, оптимістичні, рухливі, у них сильний тип вищої нервової діяльності, за темпераментом вони сангвініки або холерики. Інтроверти нетовариські, стримані, відокремлені від всіх; у своїх вчинках орієнтуються в основному на власні уявлення, серйозно ставляться до ухвалення рішення, контролюють свої емоції. До інтровертів відносяться флегматики і меланхоліки. У екстравертів провідною є права півкуля, що частково може проявлятися навіть у зовнішності: у них більше розвинуте ліве око. У інтровертів провідною є ліва півкуля.

Невротизм (нейротизм) – це емоційно-психологічна нестійкість, схильність до психотравм. У осіб з підвищеним нейротизмом через надмірну вразливість і образливість навіть через дрібниці може виникати емоційний стрес. Вони довго переживають конфлікти, часто пригнічені, засмучені, дратівливі, тривожні.

Екстраверсія в поєднанні з підвищеним нейротизмом обумовлює прояв темпераменту холерика; інтроверсія – темперамент меланхоліка. Протилежність нейротизму – емоційна стійкість, врівноваженість у поєднанні з екстраверсією проявляється як сангвістичний темперамент; в поєднанні з інтроверсією – як флегматичний.

Be the first to comment

Leave a Reply

Your email address will not be published.


*