Церковна мова Давньої України

Церковна мова Давньої України
Фрагмент сторінки Київського Псалтиря 1397 року – пергамент рукопису на 229 аркушах, пам’ятка середньовічного книжного мистецтва України.

300 років тому за наказом московського царя Петра І було заборонено книгодрукування українською мовою, українські тексти були вилучені з церковних книг, які замінили московськими і таким чином зламали вікову традицію богослужбової мови на наших землях.

Митрополит Онуфрій щодо мови богослужіння: «на «старих мовах» служать «скрізь» і греки, і грузини, і румуни, і англійці здійснюють богослужіння не так на сучасних, а на старих мовах».

Чому ж сьогодні в Києво-Печерській лаврі ігнорують мову, якою молилися святі Антоній і Феодосій та всі чудотворці Печерські? Адже заповідав преподобний Феодосій: «Як я влаштував монастир у службах, так і тримайте. Заповітів монастирських і уставу не міняйте». (Нестор Літописець, «Повість врем’яних літ»).

Не міняти монастирських заповітів святій обителі вдавалось лише при своїх князях. А від чужинців було введено чимало змін. І одна з найзначніших – це зміна вікової богослужбової мови Печерського монастиря (за визначенням митрополита Онуфрія, «старої» мови).

Якою ж вона («стара» мова) була? У пошуку відповіді нагадаємо:
– 860-і роки – святі просвітники Кирило і Мефодій переклали з грецької мови на староболгарську Святе Письмо;
– після хрещення в 988-му Україна-Русь прийняла цю мову (звану вже як старослов’янську або ж церковнослов’янську), яка стала панівною у богослужінні.

Але старослов’янська мова була для вірян малозрозумілою і тому потребувала певної адаптації. Саме для цього «у Печерському монастирі в 70-80 роках 11-го століття проводилася робота щодо редагування Євангелія, Апостола та Псалтиря», зазначає Сергій Висоцький, доктор історичних наук, дослідник стародавніх написів на стінах Софії Київської.

Адаптація старослов’янського тексту Святого Письма відбувалася не лише у Києві. «Від початку кожен зі слов’янських народів однакові літери старослов’янської мови вимовляв трохи по-своєму. У мертвий трафарет вкладав свою душу, свою мовну культуру. Ці різновиди науковці назвали редакціями. Редакція сербська, македонська, українська, білоруська», – пише Ганна Куземська, автор книги «Якою мовою молилася Давня Україна».

І саме українська редакція церковнослов’янської була єдиною богослужбовою мовою в Печерському монастирі і загалом на наших землях.

Церковна мова Давньої України
Остромирове Євангеліє – унікальна пам’ятка києворуського письменства 1057 року, фрагмент тексту.

У відділі стародруків Національної бібліотеки імені Вернадського уважно прочитали факсимільне видання і виявили в тексті вражаючу кількість слів і мовних форм, які донині живуть в українській мові. Наприклад:
1) Слова: година, подружжя, радощі, другий, місяць;
2) Закінчення дієслів на –ть: видИТЬ, ненавидИТЬ, приходИТЬ, величИТЬ, творЯТЬ, спИТЬ, мучИТЬ, погубИТЬ;
3) Тверде И у словах: слугИ, рікИ, гріхИ, мукИ, навікИ, вікИ, Євангеліє од ЛукИ;
4) Закінчення дієслів на –ти: писаТИ, убиТИ, їсТИ;
5) М’яке Ц в кінці слів: близнець, отець;
6) Клична форма: Учителю, друже, наставниче, маловіре, рабе лукавий;
7) Закінчення – ові та –еві: ПетрОВІ, ІсусОВІ, кесарЕВІ;
8) Форми власних імен та назв ВОЛОдимир, ДавИд, МаркО, у Києві.

Церковна мова Давньої України
Написання власних назв «Володимира» та «Києва» у приписці переписувача в кінці тексту Остромирового Євангелія
Церковна мова Давньої України
Сторінка Київського Псалтиря 1397 року

В тексті рукопису представлені сотні слів і форм української мови.

Церковна мова Давньої України
Дещиця прикладів у порівнянні з церковнослов’янською мовою Псалтиря 2010 року, в якій зазначена велика різниця між українською та московською редакціями богослужбової мови

Третім свідком є Служебник, виданий у друкарні Києво-Печерської лаври в 1620 р., в тексті якого українські слова і форми також представлені величезною кількістю.

Церковна мова Давньої України
Служебник Києво-Печерської лаври 1620 року видання

На додаток до цього в Служебнику є наголоси.

Церковна мова Давньої України
Кілька прикладів, які разюче відрізняються від наголосів церковнослов’янських текстів сучасної московської редакції.

Насамкінець про літеру Ѣ «ять». В московській редакції церковнослов’янської мови її сьогодні вимовляють як Є, а в українській завжди читалася як І. Свідчення саме української вимови цієї літери збереглися на іконі видатного московського іконописця Андрія Рубльова «Спас в силах» (15-го століття). У відкритому Євангелії написано: ПріидѢте… возмѢте.

Церковна мова Давньої України
Ікона «Спас в силах» іконописця Андрія Рубльова початку 15-го століття

Висновок. Три імениті писемні пам’ятки – 11, 14 і 17-го століть – незаперечно свідчать, що наша давня церковна мова була українською. І, як пояснив доктор філологічних наук Віктор Мойсієнко: «Українська редакція богослужбової мови була єдиною. Іншої на наших землях не було. Аж до Москви. Московська ж редакція церковнослов’янської мови (саме її митрополит Онуфрій помилково називає «старою» мовою) почала з’являтися у богослужбових текстах лише на початку 18 століття».

Ганна Куземська у книзі «Якою мовою молилася Давня Україна» пише: «Українською богослужбовою мовою молився величезний православний край – від Сяну до Дону – десятки мільйонів людей, а протягом історії – сотні мільйонів. Кілька останніх століть її жорстоко й підступно винищували, виганяли з церков, забороняли, обмовляли».

Але сьогодні чи не настав час згадати і повертатися до нашої віковічної мови богослужіння? Адже вона донині живе у стародавніх манускриптах. Незаперечно, що це повернення мало б починатись з нашої Києво-Печерської лаври, яка, до речі, впродовж тисячоліття зберегла в своїй назві слово цієї справжньої мови – Печерська (в московській редакції варіант такої назви – «Пєщєрская»).

Джерело