Категорії
Міста, країни, люди

Золоті яєчка

Сергій (Самуїл) Абрамович Воронов – прототип професора Преображенського із «Собачого серця», пересаджував яєчка мавп багатим клієнтам. Слава про «чаклуна» гриміла на весь світ – тисячі його пацієнтів демонстрували результат, просто знімаючи штани.

Самуїл Абрамович народився 10 липня 1866 року в єврейській родині в селі Шехма Тамбовської губернії. Закінчив Реальне училище у Воронежі (школа, головними предметами якої є природничо-математичний цикл), але далі сім’я переїхала до Франції, де 18-річний юнак став Сержем Воронофф і паралельно із Сорбонною закінчив Вищу медичну школу, З метою практичного вдосконалення своїх навичок вже французьким громадянином Серж Воронофф вирушив у 1896 році до Єгипту. Там отримав посаду радника з охорони здоров’я при королівському дворі і став придворним хірургом та королівським лейб-медиком. За своє 14-річне перебування в Єгипті Воронов відкрив інфекційну лікарню, організував школу медсестер, заснував Королівське медичне товариство та Єгипетський медичний журнал.

Працюючи при дворі султана, Воронов помітив, що євнухи старіють значно швидше, їхні фізичні та інтелектуальні показники набагато нижчі порівняно зі звичайними людьми. Зібрані унікальні дані на цю тему привели вченого до висновку про вплив статевих гормонів на фізіологічну діяльність організму, так виникла робота з омолодження.

Для омолоджування Воронов деякий час використовував метод ін’єкцій Шарля Едуара Броун-Секара на основі статевих залоз тварин. Але введений за цим методом під шкіру «екстракт» не виправдав його надій на затримку процесу старіння, і тому кілька років Воронов цією темою перестав цікавитися. До того моменту, поки спостереження за євнухами не привели його до думки щодо омолодження через хірургічне втручання.

Стверджують, що експериментувати він став ще в Єгипті – через прихильність до нього султана недоліків у донорах він не відчував. Тому, набивши руку і повернувшись до Франції, Воронов влаштував кілька «пробних» операцій з пересадки зрізів із зобних залоз шимпанзе пацієнтам, які страждають на захворювання щитоподібної залози. Операції давали помітний позитивний ефект, про який з радістю повідомляли самі пацієнти. Наочно продемонструвати свій успіх Воронов вирішив у грудні 1913 року. Він запросив кілька десятків іменитих хірургів, у присутності яких пересадив залозу павіана хлопчику, який страждав на недоумство. Через півроку спостережень за пацієнтом члени комісії підтвердили «помітне покращення стану». І слава про Воронова почала поширюватися у всьому світі.

У Росії 1914 року в тижневику «Іскра» написали, що у Французькій медичній академії доктор Сергій Воронов опублікував результати операції, яку зробив 14-річному хлопчику з діагнозом ідіотія. З шестирічного віку розумовий розвиток цього хлопчика зупинився, причому явно позначалися всі ознаки ненормальності та кретинізму: згаслий погляд, тупість і нерозуміння звичайнісіньких речей. Воронов зробив цьому хлопчику щеплення зобної залози мавпи. Успіх перевершив очікування. У пацієнта ожив погляд, з’явилися розумові здібності, тямущість та допитливість».

Перша світова війна, що розпочалася, трохи змінила плани Воронова – він став головним хірургом Російського військового госпіталю в Парижі. Але після закінчення війни лікар повернувся до експериментів з омолодження організму, створивши і очоливши лабораторію при Колеж де Франс. Він пересаджував яєчка молодих тварин старішим, фіксуючи, як ті «набирали спритність і грайливість молодих особин». Щоправда, один орган іншим він не заміняв, а додавав до тестованого «зразка» тонку «нарізку зразка» іншої тварини. Вважалося, що, прижившись в організмі реципієнта, «зразок» молодої тварини починав виробляти статеві гормони. Потім його лабораторія Воронова вже шукала добровольців, охочих (звичайно, їх було небагато) позбутися своїх статевих залоз. Після чого знову почав використовувати органи приматів.

Перше подібне «щеплення» від мавпи людині відбулося у 1920 році. Ще через три роки на міжнародному конгресі хірургів у Лондоні до 700 його колег вже слухали доповіді Воронова про десятки таких операцій. Йому аплодували, причому результати він демонстрував не лише за допомогою фотографій «до» та «після», а й за допомогою своїх пацієнтів. Ті, багатьом з яких було далеко за сімдесят, спускали на сцені штани та щасливо посміхалися, демонструючи залу живий результат.

Наступне п’ятиріччя було для Воронова воістину тріумфальним – понад 500 операцій із пересадки щитоподібних та статевих залоз лише у Франції. Майже стільки ж операцій було проведено у США, Алжирі та Швейцарії. Пересадка коштувала величезних грошей. Серед його пацієнтів були підприємці, артисти та багато людей похилого віку, які бажали відновлення втрачених функцій.

Статистика свідчила, що 90% усіх операцій були успішними. На додаток всі вони супроводжувалися лише позитивними відгуками пацієнтів, за словами яких, «операції збільшують сексуальне бажання, покращують пам’ять, слух, зір та неймовірно підвищують працездатність».

Десятки лікарів у всьому світі почали проводити операції за методом Воронова. В СРСР в газеті «Селянська правда» від 12 січня 1924 вийшла замітка під назвою «Омолодження», присвячена послідовникам Воронова: «Продовжувачами справи Штейнаха і Воронова є професор Воскресенський і доктор Успенський, які мають у Твері спеціальні установи. Ними за півтора роки омолоджено: 10 робітників, 5 лікарів, 2 священики, 1 торговець та більше 15 радянських службовців. Матеріал для операцій забезпечує мавпячий розплідник. Більшість осіб, які зазнали операції, почуваються цілком добре, бадьорі та працездатні. У деяких з них зникли зморшки, почало рости волосся на місці колишньої лисини».

Великий мавпячий розплідник з лабораторією був обладнаний Вороновим і на Лазурному березі. Згодом почали говорити, що професор не обмежувався пересадками мавпячих залоз чоловікам, але й займався репродуктивною функцією жінок. Начебто він дійшов до того, що пересаджував мавпам яйцеклітини жінок і намагався запліднити їх потім людськими сперматозоїдами. Звинувачення, що посипалися на його адресу, правда, так і не були доведені. Але репутацію було зіпсовано – у французьких будинках навіть стали з’являтися попільнички у вигляді мавп, що закривають свої статеві органи, з написом: «Ні, Воронов, ти мене не візьмеш».

У 1940 році, в часи окупації Франції, Воронов утік у Швейцарію, а все обладнання його лабораторії та архіви були конфісковані фашистами, після чого зникли. До цього ж часу відносять і перші повідомлення про смерті його пацієнтів, що послідували одна за одною, здоров’я яких не витримувало, як кажуть, «всіх тяжких», в які вони пускалися, вважаючи себе омолодженими. Наукове співтовариство відвернулося від Воронова, називаючи його метод «не краще, ніж методи відьом і чаклунів».

На той час відкриття тестостерону та досліди з ним підтвердили лише вплив гормону на сексуальну активність, але не на продовження молодості. Тимчасове покращення стану пацієнтів Воронова пояснили результатом ефекту плацебо. Продовжувати досліди у Швейцарії Воронову було заборонено, а у післявоєнній Франції вже й ніде – лабораторія та розплідник були зруйновані. Здоров’я самого професора підводило його дедалі частіше. Він помер у 1951 році з повною впевненістю, що в майбутньому людство відкриє речовину, яка продовжить життя. Як відомо, він став далеко не останнім ученим, який вірить у це. Наприкінці 90-х років на тлі дикої популярності «Віагри» згадали і про Воронова. А вже в нульових його операції були кваліфіковані як перші експерименти у тактиці боротьби зі старістю, що ґрунтується на заміні гормонів.

Джерело

Залишити відповідь