Золото «Чорного Принца»

Золото «Чорного Принца»

Південно-західне узбережжя Кримського півострова. На краю між мисами Фіолент та Айя знаходиться невеликий населений пункт Балаклава. Море біля берегів Балаклави неспокійне. Після Другої світової війни тут побудували один із секретних об’єктів Криму – базу підводних човнів Чорноморського флоту. У зв’язку з цим Балаклава увійшла в адміністративне підпорядкування Севастополя і отримала статус закритого міста. Після розвалу Союзу військова база закрилася, обмеження на в’їзд були зняті, і з’явилася Балаклава туристична.

Балаклава туристична – це древні храми і залишки Генуезької фортеці Чемболо, овіяні поетичними легендами таємничої печери в крутих скалистих берегах. І це не все заради чого сюди прагнуть попасти туристи.

Гостям Балаклави обов’язково розповідають історію «Чорного принца», яка відбулася в листопаді 1854 року. Ця історія досі хвилює уяви людей і не дає спокою багатьом. І сьогодні, якщо дивитися на море з гори Кастрон, можна нарахувати з десяток човнів і катерів, з яких пірнають водолази і занурюються в темну глибину акваторії. Що вони тут шукають?

Листопад 1854 року. Російсько-турецька війна. Британське адміралтейство відправляє до Криму конвой суден з боєприпасами, амуніцією і продуктами. У конвої йде і фрегат «Принц». Кораблі пришвартувалися біля берегів Балаклави.

14 листопада над Кримом вибухнула сильна буря. Швидкість вітру досягала 37 метрів за секунду. Командувач союзним флотом наказав всім кораблям знятися з якорів і вийти в море.

Золото «Чорного Принца»
«Крах Чорного принца» (Картина І. Айвазовського)

Капітан «Принца» наказує дати хід всім паровим машинам. Сильна прибережна течія гальмувала пароплав, і гвинти не змогли впоратися з навантаженням. Судно понесло до скель. Капітан наказує рубати щогли. Вони падають за борт, а такелаж намотує на гребний вал. Мічман і семеро матросів кидаються в розбурхане море і дивом залишаються живими. «Принц» кармою врізається в скелястий берег і починає тонути.

Всього в цей день в районі Балаклави англійці, турки і французи втратили одинадцять кораблів. Після загибелі «Принца» блискавично поширюються чутки, що на його борту знаходилося золото. Навіть називають точні дані: 30 діжок золота в англійській і турецькій валюті на суму в 2 млн. рублів, потім в 5 млн. і навіть в 10. Письменник Олександр Купрін, який активно цікавився цією історією, стверджував, що людям похилого віку в Балаклаві абсолютно точно відомі цифри – 60 млн. рублів дзвінким англійським золотом.

Золото «Чорного Принца»
Соверен 1850, Великобританія

У 1854 році в Криму проходили дуже активні військові дії, тобто була задіяна величезна кількість солдатів, яким потрібно було платити. Англійське адміралтейство через дефіцит грошової маси вирішило розрахуватися з людьми золотими злитками та монетами. Це судно, яке за одними даними привезло кілька мільйонів фунтів стерлінгів, за іншими кілька десятків мільйонів, затонуло на глибині в кілька сотень метрів. Передбачається, що величезна кількість злитків і монет в діжках знаходилося в окремих приміщеннях цього судна.

Ще не скінчилася війна, а по всьому світу вже розповзлися чутки, ніби біля берегів Криму загинув англійський паровий фрегат «Чорний принц» з вантажем золота, що призначалося для виплати військам.

Корабель, про який йде мова, ніколи не мав назву «Чорний принц». Назва цього судна з моменту, коли його спустили на воду на річці Темзі в Блекуолле в 1853 році, була «Принц». Чому корабель стали називати «Чорним принцом», сказати важко.

Майже відразу після укладення миру почалися пошуки останків «Чорного принца». Корабель шукали однаково безуспішно італійці, американці, норвежці, німці. Примітивна водолазна техніка тих часів не дозволяла опуститися досить глибоко.

У 1875 році, коли вже створили водолазний скафандр, у Франції було засновано велике акціонерне товариство з великим капіталом. Французькі водолази обнишпорили дно бухти Балаклави і всі підходи до неї. Знайшли більш десяти затонулих кораблів, але «Чорного принца» серед них не виявилося. Роботи велися на величезній для кінця XIX століття глибині – майже 40 саженів (сажень – 2,13 м). В той час навіть найсильніші і витриваліші водолази могли перебувати під водою всього лише кілька хвилин.

Поступово навколо «Чорного принца» почали поширюватися легенди. Вартість затонулого з кораблем золота зросла до 60 мільйонів франків. У 1896 році пошуками зайнявся російський винахідник Пластунов, йому теж не пощастило.

У 1901 році експедицію очолював Джузеппе Рестуччі – винахідник глибоководного скафандра. Через кілька тижнів після початку робіт йому вдалося знайти якийсь залізний корпус великого корабля. Італійські водолази підняли з дна металевий ящик зі свинцевими кулями, підзорну трубу, гвинтівку, якір, шматки заліза і дерева. Але ніяких слідів золота не знайшли. Навесні 1903 року італійці покинули Балаклаву, плануючи через два роки відновити пошуки. Вже зовсім в іншому місці вони виявили ще один залізний корабель, але ніхто досі не знає, чи був то «Чорний принц». Золота знову не знайшли.

Думка про казкові скарби не давала спокою багатьом винахідникам, водолазам, інженерам. Міністра торгівлі та промисловості Росії завалили листами з пропозиціями підняти золото «Чорного принца». І знову пірнали і пірнали італійські водолази, і знову безрезультатно. Зрештою уряд царської Росії став відмовляти і своїм і іноземним золотошукачам, формально посилаючись на те, що роботи поблизу бухти обмежують діяльність Чорноморської ескадри в районі Севастополя. Незабаром Перша світова війна припинила ажіотаж навколо «Чорного принца».

1922 рік. На початку червня пірнальник з Балаклави знаходить на дні біля входу в бухту кілька золотих монет. Про цю новину з кримських газет дізнається Володимир Язиков (інженер, шукач скарбів), який на той час вже дослідив велику кількість матеріалів з історії корабельних аварій. Один з таких об’єктів, який зацікавив його, був якраз «Чорний принц». Багатьом відомствам Язиков пропонував підняти це судно, але Російська імперія тоді була ослаблена російсько-турецькою війною, і Столипін заборонив роботи в цій області.

Золото «Чорного Принца»
Британський фрегат «Принц

У січні 1923 Язиков записується на прийом до заступника голови Реввійськради СРСР Склянського і до військово-морського комісара В’ячеслава Зофа. Інженер розповідає їм про загибель корабля під Балаклавою з назвою «Принц», трюми якого набиті золотом. За даними Язикова корабель повинен лежати на дні перед самим входом в бухту. Чиновники вважають розповідь інженера буйною фантазією. Язиков відправляється на прийом до Ф. Дзержинського, який тоді очолював не тільки Надзвичайну комісію, але і ряд відомств, зв’язаних з народним господарством.

Що ж було незвичайного в папці Язикова, що змусило Ф. Дзержинського поставитися до її вмісту більш ніж серйозно? Можливо це якісь оригінальні документи та хронологія подій, з урахуванням яких і була побудована аргументація Язикова. Як не дивно ідея інженера Язикова знайти затонулий англійський фрегат і підняти золото здалася чекістам дуже цікавою.

Подальші події розвивалися стрімко. Вже через кілька днів була сформована ініціативна група. Групу зарахували на всі види постачання ОДПУ (Об’єднане державне політичне управління при РНК СРСР). 13 березня 1923 підписано наказ про створення спеціального підрозділу ЕПРОП (експедиція підводних робіт особливого призначення), керівником якого стає чекіст Лев Захаров-Мейєр.

У перших числах квітня завершилися роботи над проектом глибоководного снаряда конструктора Євгена Даниленка, розрахованого на трьох чоловік і забезпеченого телефоном, потужним прожектором і механічним маніпулятором для захоплення і піднесення різноманітних предметів. І вже на початку вересня 1923 року почалися глибоководні роботи в бухті Балаклави.

Ці пошуки більше року не приносили результатів. І ось біля руїн Генуезької фортеці епропівці наткнулися на корпус великого металевого судна, майже повністю похованого під товстим шаром мулу і уламками обвалених скель. За два місяці авральних робіт ЕПРОП витягнув на поверхню фрагменти оснащення корабля, зотлілі тюки з амуніцією, діжки з ромом. Дістали навіть щоглу, з якої першому заступнику голови ОДПУ В’ячеславу Менжинському виготовили шаховий столик і шахи.

Штат експедиції постійно збільшувався. При цьому водолазам була поставлена задача дослідити і інші судна, що затонули у бухті Балаклави. Спочатку в складі підводної експедиції було 5 чоловік, через півроку – 180, ще через півроку – 360 осіб. Тобто ті результати, які отримувала ця експедиція, безсумнівно стимулювали розвиток робіт. Перший багатообіцяючий пошук підштовхував до ідей підйому і інших скарбів, наприклад, із затонулого в Атлантиці «Титаніка».

Повпред СРСР у Лондоні Леонід Красін в серпні 1923 отримує вказівки зібрати всі відомості про катастрофу легендарного британського трансатлантичного пароплава.

Що ж до скарбів «Принца»… Глибоководний диво-апарат Даниленка незабаром перевершує всі світові рекорди занурення, але золота знову немає.

За офіційною британською версією, яка була викладена в газеті «Іллюстрейтед Лондон Ньюс» від 16 грудня 1854 сказано, що серед вантажів, прийнятих «Принцом», перебували речі: 36 700 пар вовняних шкарпеток, 53 000 вовняних сорочок, 2,5 тисячі кожухів, 100 000 фланелевих кальсонів, 40 000 непромокальних шапок, стільки ж хутряних пальт і 120 000 пар чобіт. Роботи водолазів практично не припинялися. ЕПРОП за перші чотири місяці витратив близько 100 000 рублів золотом.

Підсумки пошукової операції епропівці по офіційно заявленій інформації в судновому журналі: підняли частину обшивки борту з трьома ілюмінаторами, частини парової машини, десятки шматків заліза різної форми і величини, залізний умивальник, кілька бомб, старовинну ручну гранату, порцелянову ступку, мідні обручі від діжок, підошву від чобіт і свинцеві кулі.

За відпущений час ЕПРОП не зміг знайти ніяких свідчень, що підтверджують наявність золота «Принца». Запросили радянське повпредство в Лондоні, проте британське адміралтейство, посилаючись на давність події, а також на закони, що обмежують допуск іноземців до архівів, нічого конкретного не повідомило.

Через три роки після початку робіт експедицію позбавили державного фінансування і перевели на госпрозрахунок. Дивно, що при такому фінансуванні ЕПРОП все-таки розширює сферу своєї діяльності. Були підняті підводні човни, затоплені там же під Севастополем англійцями в 19-му році, в тому числі і судно «Пелікан».

Потім роботи перемістилися під Новоросійськ, де відбувалися роботи по підняттю кораблів, затоплених в 18 році за наказом Леніна. Ряд есмінців перебували в робочому стані.

Слід зазначити, що до 1937 року більше половини торгового флоту Союзу було з суден, піднятих ЕПРОПом з морського дна. Далі ЕПРОП створює філії на Балтиці, на Півночі і в Тихому океані. Чомусь з цього часу мережа філій ЕПРОПа, на чолі яких продовжувала залишатися Балаклава, а значить, вони всі перебували у підпорядкуванні ОДПУ, отримали гриф «цілком таємно». Всі співробітники дали підписку про нерозголошення. У пресі озвучується офіційна версія: ніякого золота немає. Вся ця таємність, безглузді новини у пресі та відволікаючі роботи з підйому інших кораблів не більше як операція прикриття. На цей рахунок існує версія, що ЕПРОПу все-таки вдалося в кінці 20-х на початку 30-х років дістатися до «Принца».

У 1924 році в СРСР починає підготовку першого п’ятирічного плану. Саме в цей час радянський уряд отримав пропозицію від японської водолазної фірми «Сінкай Когіоссіо лімітед» підняти золото «Принца» і поділити скарб в співвідношенні 40 до 60. Влітку 1927 японці приступили до роботи. Щодоби японські водолази піднімали не менше 20 кам’яних брил вагою по 500 пудів, непідйомні шматки скель відтягали в сторону за допомогою парових лебідок, встановлених на баржі.

Кожен день вахтовим методом працювала дюжина водолазів. 5 вересня пірнальник Ямомато знайшов прилиплу до каменя золоту монету – англійський суверен карбування початку 19 століття. Після цього за два місяці щоденної виснажливої праці водолази знайшли всього лише чотири золоті монети: англійську, французьку і дві турецькі.

Золото «Чорного Принца»
Корабельний дзвін

Результати підводних робіт Сінкай Когіоссіо лімітед: дві виделки, ложка з білого металу, шматок саперної лопати, втулка від колеса, підкови, кінські кістки, офіцерська шабля, лопаточка для тістечок, замок, калоша з датою 1848 року, кілька шкіряних підметок, величезна кількість свинцевих куль і т. д.

Представники фірми вважали, що корабель, на якому вони проводили роботи, на їхню думку був «Принцом». Однак, незважаючи на самі ретельні пошуки, їм не вдалося знайти середню частину корабля. Рештки корпусу були сильно зруйновані, причому руйнування носили явно штучний характер.

Ця обставина навела їх на думку, що англійці, які залишалися в Балаклаві протягом восьми місяців після загибелі корабля, підняли золото ще до завершення Кримської війни. В середині листопада 27-го японська фірма припинила роботу в Балаклаві. За контрактом Сінкай Когіоссіо лімітед залишила в Союзі унікальне спорядження і технологію глибоководних робіт, заради заволодіння якої, як з’ясувалося пізніше, і було підписано угоду з цією фірмою.

Історики, які намагалися відновити справжню картину катастрофи «Принца» не врахували той факт, що жодна шинель або пара чобіт, жоден соверен не міг потрапити в Балаклаву без санкції суперінтенданта британських експедиційних сил, що діяли в Криму. Суперінтендант був підпорядкований безпосередньо фінансовим органам Уайтхоллу в Лондоні, а його контора під час Кримської війни перебувала в Константинополі. Доставлені «Принцом» в порт Істамбула обмундирування, амуніція, продовольчі запаси і золото повинні були бути направлені в Балаклаву за списком, який надавав головнокомандувач із Криму. Списки загиблих в боях, від хвороб і епідемій кожен день розходилися в цифрах з фактичними втратами. Прибутковість таких же маніпуляцій з золотом і спорядженням також очевидна. Ось чому є припущення, що діжки із золотом були перевантажені в Істамбульскому порту на якийсь інший корабель, і після цього «Принц» пішов в Балаклаву.

Також цікаво, що в епопеї «Принца» жорстоко постраждали багато країн, крім Англії. Франція на пошуки скарбу витратила півмільйона, Італія – 200 тисяч, Японія – майже чверть мільйона рублів золотом. Англія чомусь навіть не робила спроб отримати ліцензію на право робіт для вилучення загиблого корабля флоту його величності.

Також цілком імовірно, що до 1927 року ЕПРОП і ОДПУ вже мали справжнє місцезнаходження «Принца» і, швидше за все, підводна розвідка підтвердила наявність там золота. Але підняти його з технічних причин не могли, не було необхідного обладнання. Можливо, тому японцям чекісти підсунули уламки іншого пароплава, а коли унікальна техніка для водолазних робіт залишилася в Балаклаві, ЕПРОП скористався нею за прямим призначенням і в обстановці найсуворішої таємності підняли золото.

За першу п’ятирічку в капітальне будівництво було вкладено 8 млрд. рублів – це вдвічі більше ніж за попередні одинадцять років. Був побудований автомобільний завод в Нижньому Новгороді (креслення, обладнання, верстати придбали у Форда), гребля Дніпрогесу, поруч з Дніпрогесом з’являються металургійні заводи, що виробляють алюміній, високоякісну сталь і залізні сплави. За німецькими проектами німецькими інженерами практично з нуля створюється хімічна промисловість.

Якщо індустріалізація Союзу була розпочата на гроші «Принца», то що ж стало з людьми, що шукали золото для диктатури пролетаріату? Володимир Язиков, Лев Захаров-Мейєр, Євген Даниленко були спочатку нагороджені, а потім усунені як непотрібні і небезпечні свідки. В жовтні 41-року з московської квартири Льва Мейєра таємничим чином зник останній доказ – рукопис книги «Темно-блакитна безодня», в якій, якщо вірити очевидцям, автор детально описав всю історію епропівських буднів.

Золото «Чорного Принца»
Акваторія бухти Балаклави

Які ж висновки цієї історії: рукописів немає, живих свідків немає, архівних документів нема. Таємницю «Принца» і його незліченних скарбів, прихованих в трюмах, можна вважати нерозгаданою. Мабуть, тому в будь-який сезон в прибережних водах, якщо дивитися на море з гори Кастрон, можна нарахувати з десяток човнів і катерів, з яких пірнають водолази і занурюються в темно-синю глибину акваторії.

Be the first to comment

Leave a Reply

Your email address will not be published.


*