Золото Туркестану

Золото Туркестану

Громадянська війна 1918-1919 рр. Відлунням цієї боротьби були і події, що сталися тоді в Ташкенті (адміністративний центр Туркестанського краю), де радянську владу встановили більшовики і ліві есери. Це були місцеві «товариші», які бачили на чолі Туркестану самих себе. Але коли управляти Туркестаном прислали «товаришів» з Москви, місцеві «товариші», вступивши в змову з офіцерами царської армії, вирішили всю заслану ленінську «братву» повалити і ліквідувати. Втім, той шалений час породжував ще й не такі дивні союзи і комбінації.

Золото Туркестану
Костянтин Павлович Осипов

21-річний Костянтин Павлович Осипов зустрів 1917 рік ад’ютантом генерала в місті Фергана, де революція і громадянська війна зробила його червоним командиром. Влітку 1918-го загони колишнього ад’ютанта колишнього генерала колишньої царської армії розгромили під Самаркандом загони іншого бунтівного колишнього полковника Зайцева, який опинився по інший бік барикад. Після чого Костянтин Осипов став військовим комісаром молодої Туркестанської Республіки, кажучи сучасною мовою, міністром оборони.

К. Осипов був людиною амбіційною і заслані московські ленінці йому дуже не сподобалися. А ось ленінці навпаки чомусь безмежно довірилися Осипову.

Заколот розпочався 18 січня 1919-го. В цей день четверо комісарів Туркестану, включаючи голову ТуркЧК товариша Фоменко, прибули до штабу до Осипова для з’ясування обстановки. Обстановка з’ясувалася дуже швидко і дуже сумно для комісарів – Осипов всіх заарештував і наказав тут же розстріляти, після чого проголосив себе диктатором Туркестану. Однак диктатура 22-річного ташкентського «Бонапарта» протрималася лише 3 дні. Вирішальну роль в придушенні заколоту зіграли ліві есери, які несподівано підтримали більшовиків, за що згодом товариші більшовики в традиціях того часу поставили всіх лівих есерів Туркестану до стінки. Невдалий «Бонапарт» разом зі своїми людьми залишив місто, захопивши із собою весь золотий запас молодої Туркестанської Республіки в паперових грошах, золотих червінцях і злитках.

20 січня осипівці вилучили цінності з банку і пішли з міста на північ у напрямку до Чимкенту. У погоню по сліду конвою Осипова був відправлений ескадрон під командуванням Лея (200 шабель), проте загони Осипова зробили складний маневр і частина сил (можливо не основна) пішла в гори у напрямку до Чимгану.

Осипов пішов в Чимганські гори. Загін Селіверстова, який прибув під Чимкент і був посилений легкими гарматами, всю ніч чекав підходу заколотників до міста Чимкент (в той рік в січні в Ташкенті мороз сягав 30 °C). На ранок 23 січня, після підходу до Чимкенту колон заколотників, зав’язався бій. Зважаючи на чисельну перевагу більшовиків і наявність у них гармат, перемога залишилася за Перовським загоном. Але золота урядовим військам виявити не вдалося. Свою невдачу переможці пояснили керівництву тим, що «… під вогнем Осипов в спішному порядку перевантажив золото на коней і кинувся на південь, сподіваючись сховатися в горах». Зрештою, бунтівників переслідували і в горах, проте вони чинили запеклий опір.

Останній бій осипівців з їх переслідувачами стався в засніжених горах, у відрогах Пскемського хребта у кишлаку Карабулак, вже далеко за Чимганом, після чого, взявши з собою місцевих провідників, вони пішли до перевалів.

Вранці червоноармійці увійшли в село. У будинку місцевого бая виявили скриню, набиту миколаївськими кредитками, але золота і коштовностей не було. Так само не вдалося захопити і самого керівника – Костянтина Осипова. Подальша гонитва результатів також не принесла – в горах почалися сходження снігових лавин і переслідувачі вирішили, що заколотників накрив сніжний вал. Спроба чекістів навесні відкопати тіла осипівців з-під снігових завалів результату не дала: ні золота, ні трупів так і не знайшли.

Влітку в Ташкент надійшла сенсаційна агентурна інформація: Осипов живий. Найбільш ймовірною версією на той момент чекісти вважали, що майже без спорядження в страшний мороз загін Осипова перейшов через Пскемський і Чаткальский хребти (кожен по 4000 м над рівнем моря). Однак при уважному сучасному аналізі цієї версії виникають деякі сумніви в її достовірності, оскільки причини, за якими вона здавалася достовірною слідчим органам в той момент, залишаються не зрозумілими.

Золото Туркестану
Великий Чимган

Відірвавшись від переслідувачів, в нижній частині піку Великий Чимган біля Чорного водоспаду, заколотники зробили привал в кишлаках по ту сторону гір до квітня 1919 року, після чого рушили в льодовий похід зі зброєю і грошима, але без золота в сторону Чаткальского хребта і далі в Ферганську долину.

Через деякий час загін Осипова вийшов до околиць Андижана, де знаходилася ставка курбаші Мадамін-бека. Осипов зажадав особистої зустрічі з курбаші, під час якої пообіцяв здати зброю, а потім і роззброїти свій загін. Мадамін-бек прийняти Осипова погодився.

Деякий час Костянтин Осипов був у курбаші головним військовим радником і, використовуючи старі зв’язки в Коканді, діставав зброю. Разом з Мадамін-беком він спланував захоплення міста Скобелєва, але загони курбаші не витримали кавалерійської атаки червоних і зазнали поразки, після чого Осипов зі своїми людьми перебрався в Бухару, яка ще зберігала незалежність від червоних, де приєднався до білогвардійців.

Захопивши в середині 19 століття Середню Азію, тодішні російські володарі дуже швидко зрозуміли, що без опори на місцеве населення, утримати цей край від повстань і заколотів буде вельми проблематично, і тому відразу ж після утворення в 1867 р. Туркестанського генерал-губернаторства царська влада приступила до створення місцевої, як тоді говорили, тубільної поліції. На чолі тубільних РВВС і ГУВС були поставлені представники місцевої знаті – курбаші, що в перекладі означає головний наглядач. Саме на збройні загони курбаші в чималому ступені і спиралася царська влада всі роки свого правління в Середній Азії.

Тимчасовий уряд (1917 р.) вже в перший тиждень свого перебування при владі ліквідував Туркестанське генерал-губернаторство, замінивши поліцейські управління на комісаріати. Ще через якийсь час була оголошена загальна амністія. Петроградські фантазери на повному серйозі вважали, що якщо більше немає самодержавства, то не буде і злочинності і поліція більше не потрібна.

Відразу всі курбаші з шанованих і авторитетних людей опори російської колоніальної влади, були перетворені Тимчасовим урядом в людей соціально невизначених. Але у них була зброя. Вся країна занурилася в хаос, і перед кожним повстало завдання вижити. А щоб вижити, необхідно було прибитися до якогось, кажучи сучасною мовою, угруповання, у якого була зброя і гроші. Так туркестанська поліція на чолі з курбаші перетворилася в басмачів.

Одним з найвідоміших ватажків басмачів був курбаші Мадамін-бек, звільнений Тимчасовим урядом начальник поліції міста Маргилан. У курбаші була зброя, але не було грошей, а самими заможними людьми в ті часи в Середній Азії були російські селяни, які для свого захисту об’єднувалися в загони самооборони. Тодішню селянську армію очолив чоловік зі страхітливим прізвищем Монстров. Іншим противником Мадамін-бека був кокандський курбаші Ергаш. Після того як Ергаш оголосив себе еміром всіх мусульман, Мадамін-бек негайно зробив те ж саме. На тому і посварилися два курбаші. Час був такий, або ти борець за щастя трудового народу або емір всіх мусульман.

Про що в той день розмовляли Мадамін-бек і Костянтин Осипов достеменно невідомо. Відомо лише те, що після розмови весь загін ташкентських заколотників влився в ряди війська Мадамін-бека, а сам Осипов був призначений його головним військовим радником, ставши таким чином найвідомішим в історії громадянської війни російським басмачем. З тих пір ці двоє, колишній начальник поліції і колишній ад’ютант-комісар, ще деякий час разом планували військові операції. Потім Осипов з Ферганської долини зник, а загони Мадамін-бека перейшли на бік більшовиків, влившись в ряди Тюркської радянської бригади, набраної з колишніх басмачів. З такої нагоди в Фергані було вирішено провести свято і військовий парад.

Особисто привітати червоних басмачів в новій, і скажемо прямо, незнайомій для них справі «боротьбі за світле майбутнє всього людства» в місто прибув командувач Туркестанським фронтом М. Фрунзе. У Мадамін-бека товариш командувач ненароком поцікавився, чи не згадав він, куди поділося золото і куди заховався Осипов. Потім наказав йому, як прозвучать карнаї і сурнай,  піднятися на трибуну і виступити із заздалегідь заготовленим чекістами зверненням на узбецькій мові: «зробив трагічну помилку», «не можу більше воювати проти власного народу», «закликаю всіх повернутися додому, зайнятися мирною працею і будувати нове життя» і т.д.

Після чого Мадамін-бек отримав наказ слідувати в Ташкент через своє рідне місто Маргилан, звідки з собою забрати товариша Муххамад-бека разом з його людьми. На під’їзді до міста Маргилан Мадамін-бека зустріли Муххамад-бек і курбаші Хал-Ходжа (у останнього роком раніше за наказом Мадамін-бека вбили брата, за що той присягнувся йому помститися) – курбаші Мадамін-беку відрубали голову. Хал-Ходжа вгамувавши своє почуття помсти, заснув, але посеред ночі його розбудив Куршірмат, один з його наближених, передав привіт від товариша Фрунзе і з усієї сили вдарив Хал-Ходжу ножем в живіт.

Золото Туркестану
Чорний водоспад

Сам товариш Фрунзе закликав бійців Тюркської радянської бригади бути такими ж сміливими і самовідданими, яким був товариш Мадамін-бек, брат і гідний син узбецького народу, який вчасно встав на вірний шлях і повів багатьох за собою. Говорив, що останнім часом товариш Мадамін-бек щиро і серйозно захопився марксизмом, висловлював бажання вступити в партію, але цьому не судилося збутися. Розповів про те, що товариш Мадамін-бек загинув смертю хоробрих від рук підлого вбивці, і справедлива пролетарська куля покарала вбивцю, але вона ще не дотяглася до організатора злочину, і при цих словах Фрунзе вказав у бік Бухари, де в той час володарював емір Алім-хана.

Золото Туркестану
Резиденція Сітораї Мохі-Хоса

Емір Сеїд Мир Мохаммед Алім-хан, васал Російської імперії, правив Бухарою з 1910 року. Першу спробу більшовиків захопити Бухару в 1918 році емір успішно відбив, але через два роки більшовики зміцніли і шансів витримати ще один удар вже не було. Останні дні свого царювання емір Алім-хан проводив в своїй літній резиденції Сітораї Мохі-Хоса, в 12 кілометрах від Бухари, звідки і готувався дати останній бій Червоній армії.

Є відомості, що золото і коштовності були здані еміру Бухари після того, як осипівці перебралися в Бухарський емірат, хоча навіть після захоплення Червоною армією Бухари в 1920 році це золото і коштовності знайдені не були.

Цілком ймовірно, що перш ніж піти високо в гори, а потім спуститися в Ферганську долину, більшу частину скарбів, щоб не обтяжувати себе марним з військової точки зору вантажем і не піддавати себе ризику при його транспортуванні, Осипов сховав у горах ще до підходу до високогірних крижаних перевалів або у відокремлених передгірних кишлаках.

Але є відомості, що Осипов виконав прохання еміра і доставив золото емірату в Афганістан. У серпні-вересні 1920 року в результаті Бухарської операції Радянських військ Туркестанського фронту під командуванням Фрунзе емірат упав, а на його уламках незабаром була проголошена Бухарська Народна Радянська Республіка. Емір втік до Кабула, де і зустрівся з Осиповим. Удвох вони аж до 1926 року підтримували і направляли основні сили басмачів у Середній Азії, включаючи загони Ібрагім-бека і Енвер-паші.

Золото Туркестану
Палац Сітораі Мохі-Хоса
Золото Туркестану
Літня резиденція Сітораї Мохі-Хоса

У 20-ті роки органи ВЧК-ОГПУ розгорнули справжнє полювання за противниками більшовицького режиму, які пішли за кордон. Цілком можливо, що і Осипова встигли викрасти або ліквідувати. Але може бути, що йому знову пощастило, і він встиг піти в одну з країн, куди запропонував Алім-хан або в Радянський Союз. Відомо лише, що в 1926 р. К. Осипов зник. Як писав у своїх спогадах Олександр Іскандер, Осипов був убитий, коли відправився з Бухари на Ашхабадський фронт.

Алім-хан продовжував боротися з радянською владою до 1931 року. У 1944 році він помер, так і не дочекавшись повернення на Батьківщину. За деякими відомостями один з його синів якимось чином влаштувався на роботу в органи НКВС, де досяг певного кар’єрного росту. Сьогодні в літній резиденції Сітораї Мохі-Хоса, як і передбачав Алім-хан, відкрили музей. Тут, як і за часів еміра ходять павичі.

Золото Туркестану
Чимганські гори

У Чимганські гори часто приїжджають на відпочинок жителі Ташкента – пікніки з шашликами влаштовують прямо серед гір. Але ніхто з них не здогадується, що саме в цих горах закопано золото Туркестану, і лише засніжений пік Великий Чимган і Чорний водоспад знають правду.

Be the first to comment

Leave a Reply

Your email address will not be published.


*