Історія нижньої білизни

Історія нижньої білизни
Мозаїка на віллі Армеріна (Сицилія, IV століття). Римлянки тут зображені в уніформі для спортивних змагань

Натільна білизна – вироби (зазвичай з бавовни, вовни, трикотажу), призначені для носіння безпосередньо на тілі. Древні єгиптяни хоча б знали пов’язку на стегнах, але греки і римляни, що створили нашу цивілізацію, взагалі не мали нижньої білизни. Європейці прийшли до ідеї нижньої білизни непростим шляхом: вдосконалюючи не одяг, а взуття.

Верхній одяг мав на собі ознаки моди і соціальних відмінностей, а нижня сорочка не призначалася для сторонніх очей. Ні грецький хітон, ні римська туніка навіть близько не нагадували нижню білизну в сучасному розумінні цього слова.

Ліфчик і труси, що прикрашають римлянок, зображених на мозаїці IV ст. з сицилійської вілли Армерина, майже не відрізнити від сучасних бікіні. Для них використовувалися звичайні смужки з тканини або шкіри, які пов’язували навколо грудей і сплющували їх, ніяк не підкреслюючи форми.

Труси, як спеціальну уніформу для спортивних змагань носили деякі гладіатори. В іудеїв, наприклад, тільки первосвященик одягав під хітон труси, та й то лише під час богослужіння в храмі. Філон Олександрійський пояснював: «Це прикриття для сорому, який негоже оголювати перед жертовником».

Невже люди в ті часи заголялися з легкістю? Звичайно, ні. Зазвичай люди античності ходили без нижньої білизни, але коли в римському сенаті вбивали Юлія Цезаря, останнім прагненням його було прикритися, щоб пристойно впасти.

Середземноморська цивілізація чомусь не знала концепції штанів. На Перському Сході носили широкі шаровари-анаксіриди, на Кельтському Заході – облягаючі браки (з цього слова, до речі, народилося слово «брюки»).

Історія нижньої білизни
Персонаж італійської комедії Панталоне носив штани, не схожі ні на кельтські браки, ні на перські шаровари

Поступово, починаючи з II століття, мода на штани проникає в Римську імперію, хоча законодавчо з нею боролися до V століття. Персонаж італійської комедії Панталоне носив штани, не схожі ні на кельтські браки, ні на перські шаровари. Брюки – верхній одяг, навіть якщо під них нічого інше не піддягали і аж до XIX ст. виключно чоловічий.

Свідоцтв про жіночу білизну дуже мало, в силу її «нижнього» характеру.

Браки завоювали середньовічну Європу. Іноді мода веліла приховувати їх, іноді – виставляти напоказ. Слово «труси» (trousers) теж походить від позначення брюк. Довжина їх постійно змінювалася, то до щиколоток, то до колін. Але із століття в століття під них нічого іншого не піддягали.

Історія нижньої білизни
«Громадяни Кале», фрагмент скульптури

Раніше нижньою білизною була довга сорочка – шеміз, що увічнена в знаменитій скульптурі Огюста Родена «Громадяни Кале». В ній в знак приниження в 1077 р. в Каноссі з’явився імператор Генріх VI, щоб попросити вибачення у папи Григорія VII, а в 1347 р. магістрати Кале вийшли з міста в знак капітуляції перед Едуардом III.

В XII ст. безформний одяг став поступово змінюватися на облягаючий. Дорогі тканини, з яких його шили, необхідно було оберігати від контакту з брудним тілом (милися раніше досить рідко).

В XIV ст. в Італії виникає «mutande» (те, що має змінюватися), де кельтсько-німецькі браки ніколи не володіли повною монополією. З Італії і розповсюдився новий крій штанів, відмінний від браків, – прикривання ніг йшло знизу вгору. Римський башмак ставав все вище і врешті-решт перетворився на щось на кшталт колготок, що називалися кальцонес. З однієї французької мініатюри XIV ст. стає ясно, що кальцонес були панчохами, але саме вони дали поштовх для створення того, що ми називаємо трусами.

Історія нижньої білизни
Мініатюра «Мучеництво Св. Стефана» (Франція, XIV століття), В середні віки кальсони не були нижньою білизною

Коли в точності з’явилася нижня білизна, сказати важко. Деякі дослідники вважають, що десь у 1150 р., проте доказів цьому немає. На мініатюрі «Мучеництво св. Стефана» (Франція, XIV ст.) у середньовіччі кальсони вже були нижньою білизною.

Збереглося вельми неясне письмове свідчення XIV ст. Франка Сакетті, який знущається над тими, хто «засовує свої зади в крихітний панчіх кальцетто».

Середньовічні бюстгальтери викликали неоднозначну реакцію. Є кілька письмових середньовічних джерел, які свідчать про існування пристосувань для підтримки жіночих грудей. Лікар французького короля Філіпа Справедливого і його наступника Людовика X Анрі де Мондевиль (Henri de Mondeville) писав у своїй «Хірургії» в 1312-1320 роках: «Деякі жінки… вставляють у свої сукні два мішечки за розміром і формою грудей, які щільно до них прилягають. Щоранку вони вставляють їх (груди) в ці мішечки, які при можливості закріплюють відповідною за кольором стрічкою».

Історія нижньої білизни
Фреска «Фонтан молодості» свідчить про існування трусів

Ці «мішечки» виконували ту ж функцію, що і древні перев’язі – підтримували груди. А Конрад Штолла (Konrad Stolle) – німецький священик, вікарій церкви Святого Северина у своїй «Тюрінгенсько-Ерфуртській хроніці» в 1480 році скаржився на «сорочки з мішками», в які жінки вкладають свої груди. Свій опис священик закінчує словами «все це непристойно».

Невідомий автор 15-го століття з південної Німеччини писав у своїй сатиричній поемі: «Багато жінок надягають на груди два мішечка, коли виходять гуляти по вулицях, щоб всі молоді люди, що дивляться на них, могли споглядати на їх прекрасні груди. Але груди ті занадто великі, вони схожі на щільно набиті мішки, тому в місті ніхто про їхній великий бюст не пересуджує».

Ми не знаємо, чи всі жінки в середньому столітті носили «мішки для грудей», але деякі робили це точно. І якщо в суспільстві було прийнято носити перев’язі, щоб приховувати груди, то скарги і сатиричні вислови з приводу випинання грудей говорять про те, що в цілому до бюстгальтерів ставлення було несхвальне.

Історія нижньої білизни
Фрагменти жіночої білизни 15-го століття

Образотворче підтвердження існування нижньої білизни зберіглося лише від середини XV ст. В П’ємонтському Кастелло делла Манта є фреска «Фонтан Молодості», на якій зображено як роздягаються старці і одягаються юнаки. В подробицях можна розгледіти, з чого складався тодішній нижній одяг (фреска свідчить про існування трусів).

З Італії до Франції вони проникли наприкінці XVI століття і вже під французькою назвою «бре» поширилися по Європі. Здається, жіночі труси увійшли в ужиток набагато пізніше чоловічих: в Англії, наприклад, вони остаточно утвердилися не раніше кінця XVIII ст.

Завдяки недавнім археологічним знахідкам в австрійському східному Тиролі, ми можемо краще уявити, що було у жінок середньовіччя під сукнями.

Замок Ленгберг (перші записи про який датовано 1190 роком) перебудували в XV-му ст. в представницький палац. Під час реконструкції 2008 року під підлогою цього замку знайшли скриню, яку забули там під час будівництва в XV столітті.

Вміст скрині прекрасно зберігся: чотири фрагменти білизни зі скрині дуже сильно нагадують сучасний бюстгальтер. Доказом цього стали чітко виражені чашки ліфчика, що різко відрізняє цю білизну від античних перев’язів Стародавньої Греції та Риму.

Вважають, що жінки почали носити труси і панталони лише в кінці XVIII-го століття: в Ленгбергу знайдена пара відмінно збережених полотняних трусів, але дослідники не знають чоловічі вони чи жіночі.

Знайдені в замку труси належать до типу одежі, яку почали шити ще в кінці XIV і на початку XV-го століть, коли чоловіки вже носили штани з двох половинок – по штанині для кожної ноги, відмовившись від покрою з цілісного шматка тканини, розрізаного вздовж і зшитого посередині між ногами. З їх появою вже не потрібно було заповнювати за допомогою бре простір між двома штанинами. У знайдених в замку трусів злегка звужений донизу крій, а на кінцях є лямки. Труси XV-го століття три рази лагодили, ставлячи лляні заплатки, які накривали одна одну.

Історія нижньої білизни
Нижня білизна для купалень

На картинах, гравюрах, в книжкових ілюстраціях на релігійні та побутові теми чоловіки показані в білизні, з невеликого шматка тканини, що злегка прикриває сідниці і передню частину, і вузьких лямок, які зав’язували бантиком з боків.

Штани й труси з кальсонами завжди вважали символом чоловічої сили. Якщо жінка одягала цю одежу, то вважали, що це забіякувата дружина, що намагається узурпувати владу свого чоловіка, або дама низької моральної поведінки. Приміром слугує книжкова ілюстрація «Про знаменитих жінок» Джованні Боккаччо, німецький переклад якої було опубліковано в 1474 році, на якій показано царицю Семіраміду і двох її придворних дам в трусах. Там є підпис: «Семіраміда – жінка, що була колись дружиною царя Ніна, переодягнена в хлопчика (свого сина)», а також «Вважається, що вона віддавалася багатьом чоловікам. Серед її коханців був і її власний син Ніній».

Вже в XVI столітті деякі італійські жінки носили панталони: Елеонора Толедські (1522-1562) носила одну пару в 1561 році. Через півстоліття вже багато пар було виготовлено для Марії Медичі (1573-1642), яка була у той час новою королевою Франції.

Але все одно люди несхвально дивилися на дам в панталонах. П’єтро Бертеллі (Pietro Bertelli) у своєму циклі «Костюми різних народів» 1594 року показує в панталонах тільки венеціанську куртизанку. Англійський мандрівник Файнс Морісон (Fynes Moryson), який подорожував з 1591 по 1595 роки Європою, писав про одежу італійських дам: «Міські незаймані і особливо шляхетні жінки… в багатьох містах носять під своїми сукнями шовкові або лляні бриджі». Але він пише і про інше: «Я бачив куртизанок, одягнених як чоловіки в яскраво-червоні або світлі камзоли та бриджі».

Жінки в Голландії також носили панталони, Морісон розповідає: «Деякі старші жінки, які не в силах переносити мороз, надягають знизу штани з льону або шовку».

На посмертному зображенні Єлизавети I, зробленому в 1603 році, вона в корсеті і панталонах. До того ж є згадка про те, що у Єлизавети було «шість пар полотняних подвійних штанин з тонкої голландської тканини», зшитих в 1587 році.

Це не означає, що всі жінки середньовіччя або початку сучасності носили панталони і бюстгальтери, але деякі носили. Якщо врахувати, що ленгбергські «мішки для грудей» були знайдені в замку, можна припустити, що найбільш поширеним такий одяг був серед представниць вищого класу і жінок, яких не дуже хвилювали суспільні норми.

Історія нижньої білизни
Батистові панталони, 19 ст.
Бюстгалтер 1913 року
Бюстгалтер 1913 року
Історія нижньої жіночої білизни
Історія нижньої жіночої білизни

В XVIII ст. дозволити собі купатися голяка могли вже тільки простолюдинки. Справжні ж леді купалися при повному параді: в сукнях, які майже не відрізнялися від повсякденних, з корсажем, криноліном і в щільній нижній білизні, панчохах, туфельках і навіть очіпку на голові. Вони шилися з такої тканини, яка при намоканні не ставала прозорою. В облямівку подолу спеціально вшивали важки, які не давали йому задиратися.

Історія нижньої білизни
Купальна кабіна короля Альфонса XIII Іспанського

Коли дами виходили на берег, купальня сукня буквально обліплювала фігуру, роблячи жіночі принади доступними кожному погляду. Істинні джентльмени не бажали терпіти подібне знущання над моральністю, а дами з-за таких «подробиць» воліли купатися на окремому пляжі і навіть в спеціальних купальних машинах-сарайчиках на коліщатках, які можна було ввозити прямо в воду разом з купальницею. В окремих випадках це були цілі купальні будинки, іноді палаци.

Історія нижньої білизни
Купальний костюм 1858

В середині XIX століття після винаходу і розповсюдження залізниці для багатьох в Європі стало доступним відвідування морських узбереж. Питання простого і практичного купального костюма ставало більш актуальним, але пройшло майже півстоліття поки змінилися вимоги суспільної моралі і пом’якшилися вимоги церкви. З купального костюма зникало все більше зайвих деталей, сукні легшали, а деякі сміливці і зовсім стали дозволяти собі плескатися босоніж.

Історія нижньої білизни
Спільне купання. Франція. 1860-і

Джентльменам в ті часи також належало дотримуватися пристойності, тому оголятися більше, ніж до трико, вважалося моветоном (від фран. mauvais ton — поганий тон).

В 1860-ті відбувся перший «розпад» жіночого купального наряду: він розділився на жакет і довгі панталони. З часом їх замінили широкі штани з легкої тканини і легкі блузи. Правда, відмовитися від обов’язкового кепі на голову тоді так і не наважилися.

Купальщики зразка 1870-х
Купальщики зразка 1870-х

Варто відзначити, що новий сплеск розвитку пляжної моди був спровокований розвитком водних видів спорту: веслування, чоловіки-плавці. В побут увійшли спочатку шорти, а потім і зухвало облягаючі трикутні плавки з червоного ситцю. Але правила поведінки на пляжі для дам вимагали закривати не тільки тулуб, а й всі інші частини тіла, включаючи руки, ноги і шию – прогресивна плавчиха виступала в купальнику з довгими рукавами, коміром і в панчохах.

Історія нижньої білизни
Купальний костюм для підлітка, 1883 рік

Купальні костюми невблаганно зменшувалися в розмірах. Як самостійний елемент гардеробу купальник з’явився тільки на початку XX століття – австралійка Анетт Келлерман в 1907 році пошила купальний костюм на основі чоловічого трико, яке облягало тіло з оголеною шиєю, ногами і руками. Костюм призначався для водного водевілю «Пірнаюча Венера», що став прообразом сучасного синхронного плавання. Непристойний костюм Келлерман настільки потряс громадськість, що вона була засуджена як порушниця суспільної моралі і була заарештована.

Історія нижньої білизни
Поштова листівка 1909, Пляж краси (пастель)

З появою простих купальників в 1920 році в моду увійшли спортивні розваги, які стали обов’язковою умовою розвитку людської особистості. Пишні форми, блідість і відсутність стали сприйматися як ознака хвороби. Треноване тіло «вимагало», щоб його показували. Відтоді починають виготовляти купальні костюми з трикотажу, тому що він краще тримає форму.

Історія нижньої білизни
Купальник 1920-х

До середини XX століття купальний костюм залишається досить строгим і закриває велику частину тіла. Загальна лібералізація поглядів в післявоєнні роки призвела до того, що купальний костюм ставав все більш вільним і відкритим.

Вимірювання пляжним поліцейським висоти спідниці над коліном, Вашингтон, 1922
Вимірювання пляжним поліцейським висоти спідниці над коліном, Вашингтон, 1922
Конкурс купальників у 1931 році
Конкурс купальників у 1931 році

З другої половини XX століття поступово і майже повсюдно увійшли в моду бікіні. 10 років цю модель засуджували за те, що на думку Ватикану вона «відкриває в дівчині все, крім дівочого прізвища її матері».

Історія нижньої білизни
Купальний костюм з парео
Історія нижньої білизни
Бріджит Бардо на узбережжі Круазетт, 1953

Тріумфальна хода цієї моделі купальника починається з виходом фільму «І Бог створив жінку» у 1956 році з популярною тоді Бріджит Бордо, яка знімалася в бікіні на пляжах Сен-Тропе. Після чого бікіні міцно влаштувалися на пляжах світу, в пляжному волейболі, в бодібілдингу, в танцях-сальси. Подальша еволюція купального костюма в 60-х призвела до появи монокіні від дизайнера Руді Гернрайха, в якому прикривається тільки нижня частина, а груди залишаються оголеними. В деяких випадках нескромне вбрання зменшилося до повного мінімалізму – символічних мікрокліні, в яких використовують лише вузькі смужки тканини і стринги.

Історія нижньої білизни
Еволюція жіночого купальника з 1875 по 1927 роки

Залишити коментар