Каппадокія

Каппадокія

Каппадокія (з давньоперської це «країна прекрасних коней») – історична назва місцевості на сході Малої Азії, на території сучасної Туреччини (регіон Центральної Анатолії, охоплює провінції Невшехір, Кайсері, Аксарай і Нігде).

Знаменита Каппадокія своїм ландшафтом, величезною кількістю печерних храмів, келій, склепів і монастирів, історія яких тягнеться з часів виникнення раннього християнства і створення підземних міст в I тис. до нашої ери.

Національний парк Гьореме, що розташувався в центральній частині Каппадокії, разом з Каппадокійськими печерними поселеннями входить до списку Всесвітньої культурної і природної спадщини ЮНЕСКО. Найвідомішими підземними містами є Каймаклі і Деринкую, виявлені археологами в 1960-х роках.

Багато тисячоліть вода і вітер вирізали з вулканічного туфу чудові природні каньйони, стовпи, вежі і піраміди. Дивною є не тільки фантастична природа місцевості, а й культурне нашарування римлян, хеттів і десятків інших народів, які залишили свій слід на цій землі.

Межі Каппадокії в різні періоди часу постійно змінювалися. Сьогодні цим ім’ям прийнято називати її основне ядро, яке знаходиться в центральній частині півострова Мала Азія і не має виходу до моря. Це безлюдне плоскогір’я з континентальним кліматом розташувалося на висоті 1000 м над рівнем моря.

На півдні його облямовують гори Ерджіяс і Хасан, на північ воно тягнеться рядами долин до солоного озера Туз Гьолю і річки Кизил-Ірмак. У давнину цю територію називали Каппадокією Великою або Середземноморською. Регулярно в склад Каппадокії включалися землі, які виходили до Чорного моря: Каппадокія Мала, Верхня або Понтійська (в історії найчастіше згадується під власною назвою Понт).

Унікальна геологія Каппадокії формувалася в період інтенсивної вулканічної активності, вивітрювання і ерозій, в результаті чого близько 65-62 млн років тому тутешні землі вкрилися туфами і набули своєрідних форм.

У період, коли тут почали утворюватися гори, зокрема хребет Тавр, в Середній Анатолії утворилися глибокі тріщини в землі, внаслідок чого паралельно хребту Тавру вишикувалася лінія нових вулканів (Талас, Ерджієс, Хасан, Кейчібойдуран, Гюллюдаг і Мелендіз).

Лава виливалася і утворювався туф, заповнювалися провали в ґрунті і вирівнювалися схили і долини. Так створювалося плато, на якому з’явилися застиглі лавові потоки, конуси вимерлих вулканів, розсипи уламків піриту і нашарування сірого попелу.

Наступний етап характеризується ерозією і вивітрюванням. Завдяки континентальному клімату зі значними і різкими перепадами температури, в гірських породах почали утворюватися тріщини. Діяльність льоду і води сприяла руйнуванню скель, разом з впливом річок і проливних дощів. Ось так утворилися прославлені «кам’яні стовпи» перібаджалари («каміни фей») – останці в формі кам’яних стовпів і кам’яних грибів найхимерніших форм і обрисів.

Назва «Каппадокія» походить від мови древніх хеттів, що в перекладі означає «країна чистокровних коней».

Історія Каппадокії бере свій початок з 5 тисячоліття до нашої ери. Весь довгий період свого існування ця місцевість знаходилася на перехресті цивілізацій, по черзі входячи до складу Хетської, Перської, Римської та Османської імперій і інших державних утворень, і служачи полем бою для численних воєн.

Каппадокія

Владарювання Хетської імперії тривало на цій території з XVIII по XII століття до нашої ери. Пала вона під натиском агресивних племен і «народів моря», які рушили на Вірменське нагір’я.

Кілька століть Каппадокія належала персам. Звідси в Персію регулярно транспортували золото, мулів, баранів і коней. Непереможна кіннота Дарія і його сина Ксеркса мала в своєму розпорядженні 1500 чудових каппадокійських скакунів, які були гордістю імперії.

Олександр Македонський відвоював Каппадокію у персів. Після того, як його імперія розпалася, країна деякий час насолоджувалася незалежністю, але вже через 350 років вона стала римською провінцією. Римляни досить дивно повелися в цій ситуації – вони не стали переробляти тут все на свій лад, а обійшлися лише будівництвом нових доріг. З давніх часів через цю місцевість проходили торгові шляхи з Європи в Малу Азію – починаючи з II тисячоліття до нашої ери, ассірійські купці мали тут представництва – «каруми».

Зерно християнства в цій країні гір і тінистих ущелин було посіяно апостолом Павлом в I столітті нашого тисячоліття, а першим єпископом Каппадокії став Василь Великий – саме на тутешніх землях після довгих років мандрів по Палестині та Єгипту він знайшов гармонію і умиротворення.

Перші християни почали будувати тут підземні міста, щоб захиститися від набігів сарацинів – так тоді називали мусульман. Багатоярусні лабіринти, створені в ті далекі часи, до цих пір збереглися в чудовому вигляді.

Невеликий відрізок часу Каппадокією володіли візантійці, потім вона надовго потрапила у володіння турків-сельджуків. Вони активно займалися будівництвом – на території Туреччини збереглася велика кількість зведених ними мечетей, фортець і медресе – духовних училищ. Вони будували потужні «палаци для подорожніх» – так звані караван-сараї.

Султан-Хан – це караван-сарай, який знаходиться на кордоні Каппадокії. Він був чудовим захистом від примх кочового життя. Купці могли тут відпочити, поповнити запаси, перечекати страшну спеку або негоду. Також мандрівникам пропонувалися послуги лікаря, стайні, лазні-хамам і мечеті. Туристичним центром Каппадокії вважається містечко Гьореме. На в’їзді в місто розташовується прекрасний музей під відкритим небом, він являє собою певну долину, де зібрані стародавні скельні церкви з фресками на різноманітні сюжети з Нового Завіту.

Каппадокія знаменита своїми підземними містами, вирубаними в скелях першими християнами, які рятувалися в пустельних куточках Малої Азії в період правління імператора Діоклетіана. Багато століть в цих печерах проживали люди. Близько півстоліття тому неподалік від каппадокійського села Деринкую археологи виявили підземні міста, що йшли вглиб землі більш ніж на десятки метрів, представлені кілометровими лабіринтами галерей, житлових і господарських приміщень. На семи ярусах підземелля знаходяться комори, колодязі, трапезні, вентиляційні шахти, стайні, винні погреби, в’язниця, церква і школа. Дверима, що закривала ходи в печерні міста, служили величезні кам’яні валуни.

Зберегти секрети підземелля – було головною метою жителів міста, від чого залежало їх життя. У дні, коли в місто навідувалися араби або навіть монголи, жителі йшли під землю. У переходах і штольнях зберігалися запаси провізії. У всіх підземних міст були потаємні виходи. Багатоярусність, вентиляція і потаємні виходи робили таке місто безпечним і неприступним.

У вузькому коридорі подекуди є сходи, вирубані прямо в породі. Всередині панує напівтемрява і приємна прохолода – тут особливо приємно побувати після вуличної спеки. Відвідувачам цього міста, слід звернути увагу на кольори стрілок, зображених на стінах, сині ведуть до виходу, а червоні – вниз, вглиб підземного міста. З двох сторін від цього проходу розташовані просторі приміщення – це і є квартири мешканців стародавнього міста.

У центральній частині Каппадокії знаходиться одне з найбільш густонаселених поселень даного району – Учхисар. Багато будинків тут будуються майже впритул до скель, а деякі печери, що збереглися з давніх пір, використовуються тепер місцевими жителями в якості комор і сараїв, житлові приміщення є і в самих скелях.

Учхисар відомий також своєю фортецею, вирубаною в скелі. Фортеця стоїть на вершині пагорба, піднявшись на який, можна охопити поглядом майже всю Каппадокію, в тому числі Долину Любові, про яку складено чимало легенд і оповідей.

Каппадокія славиться своїми майстрами: гончарами, виноробами, ткачами і різьбярами по каменю. Через цю місцевість протікає найдовша річка Туреччини – Кизил-Ірмак (Червона річка). Свою назву вона отримала завдяки червоному забарвленню води, що пов’язано зі складом глини, пофарбованої солями заліза.

Ще задовго до нашої ери на її глинястих берегах виросло місто, яке сьогодні називається Аванос. Гончарне мистецтво в цій місцевості було поширене ще в період владарювання хеттів – їх техніку до сьогоднішніх днів використовують ремісники Аваноса. Кожен виріб сушать на сонці протягом трьох днів, потім відправляють на випал. У грубку, де обпалюють посуд, додають не тільки дрова, а й пучки овечої вовни, солому і родзинки. Завдяки такому особливому методу обробки, посуд, виготовлений місцевими гончарями, дзвенить немов дзвіночок, якщо по ньому стукнути пальцем.

Багата історія тутешніх місць надихнула знаменитого поета Йосипа Бродського на написання вірша «Каппадокія», в якому розповідається про війни Мітрідата. Є припущення, що незвичайними ландшафтами Каппадокії і її підземними будинками надихався Джордж Лукас при створенні фантастичних ландшафтів Татуїна у фільмі «Зоряні війни. Епізод IV. Нова надія». Більш того, жителі можуть показати місця, де нібито відбувалася зйомка фільму.

Ті, хто мав щастя побувати в Каппадокії, постійно розповідають про те, що коли над цими місцями згущаються сутінки, а люди занурюються в царство Морфея, зі своїх підземних схованок на вершину однієї зі скель вилітають добрі феї. Але побачити їх можуть лише ті, хто має чисте, добре серце, і хто не втратив здатності вірити в диво і казки.

Каппадокія
Архітектура в скелях. Каппадокія
Каппадокія
Долина Кохання. Каппадокія
Каппадокія
Долина Пашабаг. Каппадокія
Каппадокія
Житло в скелях. Каппадокія
Каппадокія
Житлові приміщення. Каппадокія
Каппадокія
Кам’яні гриби вночі. Каппадокія

Каппадокія

Каппадокія

Каппадокія

Каппадокія

Каппадокія

Каппадокія

Каппадокія

Каппадокія

Каппадокія
Каппадокія восени

Каппадокія

Каппадокія
Місто Гьореме. Каппадокія
Каппадокія
Місто Гьореме
Каппадокія
Національний парк Гьореме. Каппадокія
Каппадокія
Пашабаг. Каппадокія
Каппадокія
Підземне місто Деринкую
Каппадокія
Підземне місто
Каппадокія
Район Учхисар. Каппадокія
Каппадокія
Рожева долина. Каппадокія
Каппадокія
Учхисар. Каппадокія
Каппадокія
Фортеця на вершині скелі. Каппадокія

Залишити коментар