Мак снодійний

Мак снодійний
Мак городній містить 26 алкалоїдів ізохінолінової структури, кількість яких у сухих головках становить 1–2,5 %. Практичне значення мають алкалоїди морфін, кодеїн і папаверин.

Хімічний склад маку снодійного,
Дія маку снодійного,
Способи застосування маку снодійного,
Протипоказання.

Мак снодійний (Papaver somniferum) – однорічна трав’яниста рослина сімейства Papaveraceae (Макові), сизого кольору. Стебло прямостояче, гладке, висотою до 1-1,2 м, у верхній частині гіллясте, густо облистяне з черговим листям. Нижнє листя широко довгасте, довжиною 20-30 см. Стеблові листя трохи меншого розміру, довжиною 15-20 см, широко еліптичні, яйцеподібні або довгасто-яйцеподібні. Квітконіжки довгі, товсті, з відстовбурченими щетинками. Бутони голі, шкірясті, яйцеподібні, довжиною 1,5-3 см, пелюстки до 10 см, фіолетові, рожеві, червоні, білі. Плід – коротка циліндрична, яйцеподібна або майже шароподібна коробочка довжиною 2-7 см, спочатку зеленого, а при дозріванні солом’яно-жовтого кольору.

Насіння дуже дрібне, численне, білого, блакитного, коричневого, синювато-чорного кольору.

Цвіте у червні-липні, плоди дозрівають у серпні.

Батьківщина маку невідома. Євразійський різновид маку вирощується як олійний мак, підвиди тянь-шаньський, канський, джунгарський, тарбагатайський – як олійний.

Трохи з історії маку. Вважають, що первісний вид маку, який розводили ще на зрошуваних рівнинах Месопотамії, був опіумний. Найбільш давнім свідченням про цю культуру є платівка, знайдена в 3000 роках до н.е. на місці колишнього шумерського міста Ніппура. У шумерів мак зображується двома ідіограмами – рослини та щастя, що позначали сфери його використання, які на той час вже були визначені.

До 1600 р. до н.е. в папірусі Еберса згадується мак серед наркотиків, які використовували в Єгипті. Пізніший єгипетський текст (XIII століття до н.е.) повідомляє, що мак можна давати дітям, щоб вони перестали кричати. До речі, цей звичай зберігся на Середньому Сході, Північній Африці і навіть на півночі Франції, де культивували олійний мак до початку XX ст.

В Греції мак використовувався як знеболювальний засіб також з давніх-давен, тому що відомості про це згадуються в міфології. Деметра вдавалася до його допомоги, щоб зменшити нестерпне горе, яке завдав їй Аїд, цар підземного царства, вкравши у неї дочку Прозерпіну. Всі грецькі медики прописували мак для полегшення фізичних і психічних страждань, проте сік, що отримували безпосередньо при надрізі насіннєвої коробочки, став, найімовірніше, використовуватися лише в I ст. н. е. Приблизно в ту ж епоху римський лікар Цельс оцінює ці ліки як «божественні», оскільки вони дозволили людині подолати біль.

Однак розширив сферу використання маку Андромахус, лікар Нерона, який ввів його до складу теріаку (Tnenk ague) – найвідомішого за всіх часів фармацевтичного рецепту – «панацеї панацей». Для того, щоб боротися з постійними хворобами, імператор Марк Аврелій приймав цей склад щоранку і щовечора, можливо, тому цей імператор демонстрував легендарний стоїцизм та зневагу до болю.

У XVII столітті знаменитий теріак вже мав конкурувати зі значно більш простим складом препарату. Похідна від «специфічного болезаспокійливого», що вибрано в XVI столітті Парацельсом для лікування безсоння, «шафранно-опійна настоянка» була введена в дію відомим англійським лікарем Томасом Сіденгамом. Ця настоянка містила, окрім опіуму, шафран, корицю та порошок гвоздики – все це настоювалося в іспанському вині.

Використання опіуму було сконцентровано в Середземномор’ї аж до того часу, коли арабські торговці, які доходили до Далекого Сходу, доставляючи туди прянощі, дізналися там про медичні переваги опіуму. В ХІ ст. мак культивувався долині Гангу й у Китаї, але лише з XVII ст. з’явилася традиція курити опіум. Європейці відразу ж стали заручниками цієї моди, вважаючи, що отримують з цього користь.

На початку ХІХ ст. мода на опіум поширилася у літературних та артистичних колах, спочатку – в Алжирі, потім – у Франції. Опіум, у формі опіату або шафренно-опіумної настоянки, для багатьох романтичних англосаксів – це джерело натхнення, яке розглядалося як божественне натхнення. Безпосередніми свідками цього є шедеври Кольриджа, Томаса де Квінси, Едгара По, а пізніше – французів Бодлера, Верлена, Кокто. До 1900 року у Франції деякі вже були майже одержимі пристрастю до опіуму, який курили в китайській манері. Ця мода поширилася після повернення з Індокитаю колоністів, одним з яких був флотський офіцер Клод Фаррер («Дим опіуму», 1904), однак цей вид куріння майже не мав драматичних наслідків.

У 1803 р. французькому хіміку Ф. Деросне вдалося виділити діючу речовину опіуму. Кілька років потому німецький фармацевт Сертюнер вказав два елементи опіуму, один з яких – дуже активний алкалоїд, названий ученим за свої наркотичні засоби ім’ям грецького бога сновидіння Морфея. Тоді ж було встановлено, що вживання морфію викликає дуже сильне звикання до цього препарату, яке не міг викликати навіть сам опіум. В слабких дозах морфій збуджує центральну нервову систему і викликає приємне почуття ейфорії, сенсорні відчуття ослаблені, увагу сконцентровано на приголомшливому коловороті думок, на їх нескінченному русі. При цьому одночасно порушується діяльність органів травлення та дихання, що може призвести до тяжкої інтоксикації організму, що викликає зупинку дихання та смерть.

Зі споживанням морфію з’являється звикання до нього – переносимість організмом дедалі більш високих доз з необхідністю їх постійного підвищення для отримання того ж самого ефекту – це стан залежності від морфію, що тягне за собою всім відомі соціальні наслідки з необхідністю дістати наркотик за будь яку ціну.

Починаючи з 1880 року, кількість випадків морфінізму збільшилася. Морфінізм поступово проникає у світські кола, у світ мистецтва і театру, а також і в медичне середовище, не отримуючи жодної офіційної заборони, оскільки в той час небезпека ще не здавалася настільки реальною.

Останніми роками ХІХ ст. морфінізм отримав на Заході особливе поширення, коли німецькому хіміку Дресеру вдалося отримати дериват морфію, медичні властивості якого були ще сильнішими. Цьому новому препарату дали ім’я героїн, маючи на увазі його дуже активну (героїчну) дію. Дресер виявив, що героїн, пропонований морфіністам, позбавляв їх залежності від наркотиків.

Момент тріумфу був, проте дуже короткочасним. Все, чого вдалося досягти, зводилося до заміни однієї форми токсикоманії іншою, більш тяжчою. У 1900 р. героїн вже затьмарив морфій, а потім витіснив і кокаїн. Наслідком цього стала підпільна торгівля героїном, що прийняла величезні масштаби, яка опинилася в руках злочинних груп. Героїн виготовляли з морфію, який завозили із Сирії та Лівану.

У Франції лише за період 1968-1989 р. кількість героїноманів збільшилася вп’ятеро. В Англії ситуація ще гірша: кількість героїноманів, які надходять до клініки, подвоюється кожні шістнадцять місяців. Але першість у зв’язку з цим явно зберігають Сполучені Штати: оборот на американському ринку наркотиків нині становить понад мільярд доларів.

Заготівля. Як лікарську сировину для отримання алкалоїдів використовують сухі коробочки. З опійного маку отримували опій – це молочний сік, що витікає з надрізаної ще незрілої (зеленої) коробочки, що швидко засихає на повітрі і перетворюється на густу буро-коричневу масу.

В народній медицині використовують не лише молочний сік маку, а й його квіти та насіння. Найбільшу увагу приділяють квіткам, які збирають для лікувальних цілей краще з дикого маку та маку-самосіянця. Сушити пелюстки треба в тіні, розкладаючи тонким шаром, щоб вони не почорніли.

Хімічний склад маку снодійного. В рослині міститься понад 20 алкалоїдів, але найбільше їх (1,5-2,5%) знайдено в коробочках олійного маку. За хімічною будовою алкалоїди маку відносяться до похідних фенантрену та ізохіноліну. В рослині містяться також органічні кислоти. В насінні знайдено близько 48% жирної олії. Джерелом отримання морфіну є зрілі коробочки олійного маку. Вони містить морфін у кількості 0,3-0,5%, папаверин (до 0,05%), кодеїн.

Дія маку снодійного.
Морфін макового насіння належить до наркотичних анальгетиків. Під його впливом підвищується поріг больової чутливості, подовжується період переносимості болю, послаблюється емоційна реакція хворого на появу болю, поліпшується психологічний стан – зменшуються страх і больові страждання. Все це розвивається при збереженні свідомості та мислення, але при частковій втраті самоконтролю. Лікарське значення маку обумовлено наявністю в його молочному соку алкалоїдів (опіуму), що використовуються в медицині як болезаспокійливий, заспокійливий і снодійний засіб.
Морфін знижує збудливість дихального та кашльового центрів, впливає на діяльність серця: після короткочасного почастішання ритму серцевих скорочень настає уповільнення.

Морфін застосовується в клініці для зняття болю при лікуванні коронарної недостатності, підвищує згортання крові у хворих та зменшує обсяг легеневого дихання.

Морфін застосовують головним чином як знеболюючий засіб, особливо при травмах, що супроводжуються сильним болем, при хірургічному втручанні у до- та післяопераційному періоді, при болях, пов’язаних із захворюваннями внутрішніх органів. Його застосовують при інфаркті міокарда. Препарат нерідко вводять разом з атропіном, оскільки морфін підвищує тонус блукаючого нерва. Морфін здатний усувати біль майже будь-якої інтенсивності та будь-якого походження, але найбільша ефективність морфіну спостерігається при тривалих болях; при гострих і швидко виникаючих болях його ефективність менша. Морфін зменшує негативні емоції – страх, тривогу, пригніченість настрою, почуття голоду чи втоми. Після його прийому з’являється ейфорія. Тому при повторних прийомах препарату нерідко виникає патологічна пристрасть до морфіну – морфінізм.

Способи застосування маку снодійного
Відвар квіток:
– 1 склянкою кип’ятку або 1 склянкою киплячого молока заварити 10 г квіток, гріти на слабкому вогні 5 хвилин, настояти 15-20 хвилин, процідити – пити по 1 ст. л. 3 рази на день, а при безсонні – за півгодини перед сном;
– 1-2 ч. л. меду розвести у склянці води, у цьому розчині кип’ятити 5-10 хвилин 2 ч. л. порошку з пелюсток макових квітів та вживати по 1 ч. л. 3 рази на день.

Відвар макових квіток на меді корисно вживати за умови посиленої загальної пітливості. Відвар квіток маку – від проносу. Відваром незрілих коробочок напувають дітей, щоб добре спали при безсонні.

Настоянка на горілці: 10%-ва по 15 крапель 3 рази на день при безсонні – за півгодини до сну.

Свіжий сік із макових головок застосовують від укусів комах.

Припарки з головок, а також з листя застосовуються як зовнішній болезаспокійливий засіб.

Розтерте насіння змішують з медом і їдять при захворюваннях печінки.

Макове насіння входить до складу глистогінних засобів.

Якщо насіння маку розтерти і розвести водою, то отримують білу рідину, схожу на молоко, яку називають маковим молоком – вживають всередину у великих дозах (по півсклянки 3-4 рази на день) при геморої і ускладненому запаленні легенів.

Сухі пелюстки макових квіток, розтерті в порошок, вживають при хворобах шлунка (особливо при катарах) у вигляді простого відвару, а пелюстки, розтерті в порошок і відварені в молоці або меді або у вигляді настоянки на горілці, допоможуть від безсоння, при розумовій перевтомі. Порошок: по 1 щіпці (тобто близько 3 г) порошку 3 рази на день перед їжею.

Протипоказання. Вживати опіум рекомендують лише за призначенням лікаря. Морфін протипоказаний при пригніченні дихання, аноксемії, емфіземі легень, бронхіальній астмі, пригніченні перистальтики кишечника, нудоті, блювоті, явищах морфінізму, при алкоголізмі, недостатності функції печінки.

Не рекомендується спільне призначення морфіну з резерпіном, що послаблює аналгетичний ефект морфіну. Морфін може викликати алергічні реакції: свербіж, шкірні висипи і т.п. Дітям віком до 2 років морфін не призначають. Хворим старше 50 років препарат дають у зменшеній дозі.

Залишити коментар