Мавпяча віспа в ФРН: що відомо

Мавпяча віспа в ФРН: що відомо
Віріони натуральної віспи (збільшено у 370 000 разів)

У Німеччині (після кількох інших країн Європи) виявлено перший випадок мавпячої віспи, який не часто можна зустріти за межами Африки. Наскільки небезпечним є збудник хвороби?

Співробітниками німецького інституту мікробіології у одного пацієнта з характерними змінами на шкірі виявлено вірус мавпячої віспи, про що повідомила у п’ятницю, 20 травня, медична служба Бундесверу у Мюнхені. До цього в Європі вже сталося кілька спалахів цього інфекційного захворювання, зокрема у Великій Британії, Португалії, Іспанії, Італії, Франції та Бельгії. Випадки захворювання людей на мавпячу віспу досі були відомі в основному в деяких регіонах Африки. Нинішній, виявлений у країнах Європи, а також у США та Канаді, варіант вірусу мавпячої віспи вважається західноафриканським.

Мавпяча віспа дісталася ФРН: що відомо про збудник хвороби
Шкіра пацієнтів, інфікованих мавпячою віспою (стадії висипу)

Мавпяча віспа у людей викликає шкірний висип з гнійними прищами і пухирями, які через деякий час лопаються, а на їхньому місці утворюються струпи, що ускладнюється появою рубців (залежно від фази захворювання може нагадувати висип при вітрянці або сифілісі).

Інкубаційний період мавпячої віспи – від 7 до 21 дня, але симптоми зазвичай з’являються вже на 10-14-й день після інфікування. Крім шкірного висипу, хвороба проявляється головним болем, болем в м’язах та спині, лихоманкою, ознобом, виснаженням організму та збільшенням лімфатичних вузлів. Приблизно через три-чотири тижні людина зазвичай видужує. Дуже в рідкісних випадках (зазвичай у маленьких ослаблених дітей) інфікування може призвести до смерті.

Як захиститися від мавпячої віспи? Спеціальної терапії та вакцинації проти цієї хвороби не існує. Лікарі вважають, що щеплення від натуральної віспи може допомогти захистити від мавпячої віспи. Але щепитися від натуральної віспи, що обов’язково ускладнюється лихорадкою і загальним недомаганням, в часи спалаху мавпячої інфекції вже запізно.

Натуральна віспа (або чорна віспа) належить до особливо небезпечних хвороб, що характеризується важким перебігом, лихоманкою, висипом на шкірі та слизових оболонках, які залишають по собі рубці. Викликають натуральну віспу два види вірусів: Variola major (летальність 20-40%, у деяких епідеміях – до 90%) та Variola minor (летальність 1-3%), які відносять до сімейства Poxviridae, підродини Chordopoxvirinae, роду Orthopoxvirus.

Ускладнення: в місцях колишніх виразок залишаються численні рубці, часткова або повна втрата зору. Люди, що перехворіли на чорну віспу, мають стійкий імунітет до цієї хвороби.

Натуральна віспа є контагіозною інфекцією. До віспи сприйнятливі всі, якщо не мають імунітету, отриманого внаслідок перенесеного раніше захворювання чи вакцинації. Натуральна віспа була поширена в Азії та Африці. Є повітряно-крапельною інфекцією, проте можлива інокуляція вірусу при безпосередньому зіткненні з шкірою хворого або інфікованими ним предметами.

Заразність хворого спостерігається протягом всього захворювання – від останніх днів інкубації до відторгнення скорин. Трупи померлих від чорної віспи також зберігають високу заразність. При вдиханні зараженого повітря віруси потрапляють у респіраторний тракт. Можливе зараження через шкіру при варіоляції та трансплацентарно.

Вірус надходить до найближчих лімфатичних вузлів і далі в кров, що призводить до віремії. Гематогенно інфікується епітелій, де відбувається розмноження вірусу, із чим пов’язана поява енантеми та екзантеми. Послаблення імунітету веде до активації вторинної флори та перетворення везикул на пустули. Внаслідок загибелі паросткового шару епідермісу, глибоких нагноєних та деструктивних процесів формуються рубці. Може розвинутись інфекційно-токсичний шок. Для важких форм характерний розвиток геморагічного синдрому.

Вірус мавпячої віспи передається в результаті контакту з виділеннями з пошкодженої віспою ділянки шкіри. Близько 2-х тижнів тому при першому виявленні мавпячої віспи в Європі британські органи охорони здоров’я змогли легко відстежити походження інфекції, оскільки пацієнт привіз хворобу з Нігерії. Відстежити причини чотирьох нещодавніх випадків набагато важче, тому що інфіковані чоловіки раніше не відвідували Африку та не контактували з іншими хворими. Співробітники органів охорони здоров’я зараз шукають поки що незрозумілі зв’язки між випадками захворювань.

Передача вірусу при тісному контакті. Більшість випадків інфікування, про які відомо на сьогодні, стосуються чоловіків, які мали сексуальні контакти з іншими чоловіками. Проте багато британських експертів безперечно вказують і на те, що поки що немає остаточних доказів, що мавпяча віспа передається статевим шляхом.

«Ймовірно, занадто рано робити будь-які висновки про шляхи передачі або припускати, що сексуальна активність сприяла інфікуванню, поки що ми не маємо чітких епідеміологічних даних та аналізу», – пояснив Майкл Скіннер, викладач вірусології в Імперському коледжі Лондона. Професор Джиммі Уітворт, професор міжнародної громадської охорони здоров’я Лондонської школи гігієни та тропічної медицини (LSHTM), дотримується аналогічної точки зору.

У звіті RKI говориться, що мавпячу віспу також слід розглядати як можливу причину прояву неясних характерних змін на шкірі, подібних до віспи, якщо постраждалі не подорожували в певні райони. Як зазначають у RKI, чоловіки, які мають статеві контакти з іншими чоловіками, повинні «негайно звернутися за медичною допомогою», якщо у них з’являться якісь незвичайні зміни шкіри.

«Ми наполегливо закликаємо геїв та бісексуальних чоловіків, зокрема, бути пильними і при виникненні будь-якого незвичайного шкірного висипу або пошкоджень і негайно звертатися до служби сексуального здоров’я», – додає директор Агентства з охорони здоров’я Великобританії (UKHSA) Сьюзан Хопкінс.

Зоонозна інфекція. Вперше мавпячу віспу у людини було виявлено ​​в Демократичній республіці Конго у 1970 році. Окремі випадки захворювань спостерігалися у країнах Центральної та Західної Африки. Загалом, Всесвітня організація охорони здоров’я (ВООЗ) оцінює ендемічний ризик як вкрай низький. Патоген, який викликає віспу мавп, ймовірно, циркулює серед гризунів. Мавпи вважаються так званими хибними господарями, які можуть інфікуватися, але вірус не здатний далі розвиватися в їхніх організмах.

«Інфекція може передаватися при контакті з виділеннями заражених тварин», – наголошується у звіті RKI. Передача її відбувається головним чином через укуси (наприклад, білок, щурів, приматів), спілкування з твариною (наприклад, домашнім вихованцем), контакт із кров’ю та виділеннями тварин, вживання м’яса тварини (наприклад, зараженої мавпи), а також при зараженні крапельним шляхом.

Залишити коментар