Щось про жирові клітини

Щось про жирові клітини
Біла жирова клітина містить одну велику ліпідну крапельку, оточену шаром цитоплазми, сплющене ядро, що виштовхується на периферію.

Адипоцити — жирові клітини, є похідними мезенхімальних стовбурових клітин. Є два різновиди цих клітин: білі і бурі, які відповідно до свого кольору є складовими білої і бурої жирових тканин.

Щось про жирові клітини
Мезенхімальні стовбурові клітини – це популяція мультипотентних клітин, здатних диференціюватися в похідні сполучної тканини, а це серце, судини, сполучнотканинний каркас легень, кістки, судини, хрящі, гладкі м’язи та ін. Ці клітини можна отримати, зокрема, з пуповинної крові, пуповини й плаценти.

Білі адипоцити беруть участь у жировому обміні, мають здатність накопичувати тригліцериди та інші ліпіди, які організм використовує для вироблення енергії, продукують ряд гормонів (лептин, адипонектин, резистин та ін.), бурі адипоцити здійснюють термогенез. Лептин важливий для регуляції апетиту і діє як фактор ситості. Адипоцити можуть синтезувати естрогени і андрогени, тобто потенційно є причиною того, чому недостатня або надмірна вага є фактором ризику для розвитку безпліддя.

Щось про жирові клітини
Біла, бежева і бура жирова клітина

Жирова тканина відіграє важливу роль у підтримці рівня вільних жирних кислот і тригліцеридів у крові, а також впливає на інсулінорезистентність (особливо абдомінальних жирів). Хиломікрони та ліпопротеїни дуже низької щільності при приєднанні до жирової тканини гідролізуються ліпопротеїнліпазою на люмінальній поверхні кровоносних капілярів. Вільні жирні кислоти надходять до адипоцитів за механізмом активного транспорту та дифузії. В адипоцитах жирні кислоти в ході реакції етерифікації приєднуються до гліцерин-3-фосфату з утворенням тригліцеридів, які надходять до жирової краплі.

У жировій тканині відбувається постійне надходження та вихід вільних жирних кислот. Результуючий напрямок руху вільних жирних кислот контролюється гормонами інсуліном і лептином. Вихід жирних кислот із жирової тканини можливий лише за низького рівня інсуліну в крові. Рівень інсуліну підвищується при вступі до організму вуглеводної їжі, що призводить до зростання концентрації цукру в крові. Інсулін також стимулює поглинання глюкози адипоцитами та сприяє її перетворенню на жир.

Активація ліполізу в адипоциті викликається високим рівнем адреналіну та низьким рівнем інсуліну в крові – адреналін зв’язується з бета-адренергічними рецепторами на клітинній мембрані адипоцита, що викликає утворення цАМФ всередині клітини. цАМФ активує протеїнкінази, які фосфорилюють і, таким чином, активують гормон-чутливу ліпазу в адипоцитах.

При нервовій чи гуморальній стимуляції адипоцитів жирові запаси мобілізуються і клітини вивільняють жирні кислоти та гліцерин. Норадреналін, що виділяється наднирковими залозами та постгангліонарними симпатичними закінченнями, активує гормончутливу ліпазу, яка розщеплює тригліцериди на поверхні ліпідних крапель. Ця ліпаза також активується гіпофізарним гормоном росту. Вільні жирні кислоти дифундують через мембрани адипоцитів та ендотеліальних клітин, виходять у кровотік та зв’язуються з білком альбуміном. Більш гідрофільний гліцерин вільно плаває в крові та поглинається печінкою. Інсулін пригнічує гормончутливу ліпазу. Мобілізацію адипоцитів також запускають адреналін та адренокортикотропний гормон.

Накопичення жиру в адипоцитах тісно пов’язане із розвитком ожиріння. Ожиріння характеризується збільшенням жирової маси за рахунок збільшення розміру адипоцитів (гіпертрофія) і, меншою мірою, проліферація клітин (гіперплазія).

Зайва вага для сучасної людини є однією із найпопулярніших проблем. І сьогодні для збереження стрункої фігури і підтримки нормальної ваги вдаються до різних способів – від стандартних дієт до кардинального вирішення проблеми за допомогою скальпеля хірурга.

Поширене переконання, що жирові клітини розвиваються в організмі тільки при неправильному способі життя та переїданні, є докорінно неправильним. Насправді людина народжується на світ із певною кількістю адипоцитів і клітин, здатних за необхідності перетворитися на них – преадипоцитів.

Щось про жирові клітини
Жовта жирова тканина в парафіні

Жирові клітини необхідні організму для виконання цілого ряду функцій: вони беруть участь у виробленні гормонів, затримують деякі види токсинів, акумулюють енергетичні запаси організму на випадок голоду і є своєрідним захистом від холоду та механічних ударів. Але для виконання цих функцій достатньо мінімальної кількості адипоцитів невеликих розмірів. Якщо ж людина регулярно переїдає, веде малорухливий спосіб життя і не витрачає енергію, отриману з їжею, організм починає відкладати надлишки у жир.

Механізм цього процесу виглядає так: вже існуючі адипоцити починають збільшуватися в розмірах, викликаючи цим і збільшення ваги тіла. У середньому жирова клітина може стати у 30-40 разів більшою, ніж була на початку. Рано чи пізно, якщо процес накопичення жиру не зупиняється, організм посилає сигнал преадипоцитам, і вони перероджуються, утворюючи нові сховища для жирових запасів.

У людини, що страждає на ожиріння, кількість адипоцитів може досягати 100-130 мільярдів клітин, тоді як нормальна їх кількість не повинна перевищувати 30-35 мільярдів.

Оскільки жирові клітини у певній кількості необхідні організму, вони оснащені спеціальним механізмом взаємодії з органами та тканинами. Під мікроскопом можна побачити, що адипоцит складається з жирової кульки, оточеної найтоншими кровоносними судинами та волокнами колагену. За допомогою капілярів жирова клітина «спілкується» з організмом, отримуючи від нього поживні речовини і віддає йому жир як джерело енергії.

Але якщо розмір адипоцитів вже дуже великий, а кількість зосереджених в одному місці жирових клітин перевищує норму, вони втрачають зв’язок з кровоносною системою. Відбувається локальне скупчення адипоцитів, які, збираючись у своєрідні грудочки, передавлюють лімфатичні та кровоносні судини, порушуючи таким чином повноцінне постачання тканин поживними речовинами. В результаті змінюється структура підшкірно-жирової клітковини, вона перетворюється на бугристу безформну масу, що називають целюлітом.

Для того щоб витрачати жир із клітин-сховищ, необхідний зв’язок з іншими системами організму, а такі колонії адипоцитів її повністю позбавлені. Виходить замкнене коло – скільки б людина не сиділа на дієтах, яку б кількість годин не проводила в спортивному залі, їй не вдається позбутися найбільших скупчень жирових клітин, і рано чи пізно вага перестає знижуватися.

Це пояснюється тим, що початкове зниження ваги у таких випадках відбувається за рахунок руйнування щодо молодих та невеликих жирових клітин, які ще не втратили повноцінного зв’язку з кровоносною системою. Як тільки вони віддадуть свої запаси, процес зниження ваги зупиниться.

Ліполіз – це гідроліз тригліцеридів (процес, за допомогою якого тригліцериди розщеплюються), етерифікація – це процес, за допомогою якого утворюються тригліцериди. Етерифікація та ліполіз, по суті, є зворотними зв’язками один одного.

Фізичний ліполіз включає руйнування жирових клітин, що містять жирові краплі, і може використовуватися як частина косметичних процедур корекції контуру тіла. В сучасній естетичній медицині для зменшення локалізованої підшкірної жирової тканини на додаток до стандартної мінімально інвазійної ліпосакції існують чотири основні неінвазійні методи контурної пластики тіла: лазерна терапія низького рівня, кріоліполіз, радіочастотна та високоінтенсивна фокусована УЗД.

Як змусити жирові клітини зменшуватись? Для цього знову потрібно відновити їх зв’язок з рештою організму, тобто зруйнувати оболонки частини адипоцитів, змінивши цим структуру підшкірно-жирової клітковини. Зробити це можна лише за допомогою зовнішнього впливу, спрямованого на зони локального скупчення жирових клітин.

Найефективнішими способами пошкодити оболонки адипоцитів та змусити жир вийти назовні, а також змусити колонії клітин змінити свою структуру, може допомогти ультразвукова кавітація та мезотерапія для схуднення. Руйнування мембран адипоцитів за допомогою ультразвукових хвиль відбувається за рахунок міні-вибуху всередині клітини. Пухирець повітря, що утворився завдяки кавітації, вибухає, повністю руйнуючи жирову клітину.

Мезотерапія є введенням у складки жиру речовин, що ушкоджують навіть щільну мембрану адипоцитів, чим стимулюють обмінні процеси в тканинах. В результаті обох процедур нормалізується робота лімфатичної та кровоносної системи в області накопичення адипоцитів, і запускається механізм виведення жиру з організму.

Залишити коментар