Сон

Залізничний вокзал Бердичіва за спиною. Йду вулицею Карла Лібкнехта (тепер це Європейська). Відчула, що треба сховатися, тому зайшла у відчинені двері напівпідвального приміщення.

На підлозі – дві великі купи фаршу, молотого жиру та з червоного м’яса. Лягла за купами на підлозі. Ліворуч мене лежала моя сестра під простирадлом, яка піднімала свої ноги вгору разом із простирадлом. Сказала їй, щоб не балувалася, бо нас помітять.

Через вікно було видно, як на висоті близько метра над дорогою рухався аеробус (вигляд звичайного широкого автобусу, але без коліс і з величезними вікнами). Ті, хто сидів в аеробусі, не повернули в наш бік свого обличчя і проїхали повз.

Вийшла на вулицю. Нікого не було. Тихо. Сіро.

Увечері дізналася, що вмерла сестра. Укол-19 їй зробили у четвер, а 1 листопада 2021-го (у понеділок) у цеху токар, як мені розповіли, знайшов її тіло, що лежало на підлозі. Синяк на все обличчя.

Залишити відповідь