Стільське або Стольсько

Стільське або Стольсько
Стільське . Храм Сонця

Стільське (або Стольсько, Stiljsko, Stulsko) – городище білих хорватів в Україні, центр общинної та великокнязівської влади східних хорватів.

Поселення Стільське розташовано в районі сіл Ілів, Стільсько і Дуброва Львівської області. В одному з переказів говориться, що колись на горі над селом була столиця князівства. Її неприступні стіни витримували численні ворожі набіги. Одного разу вороже військо підступило до містечка і довго утримувало фортецю в облозі, але, не наважуючись на штурм, в темний час доби зробили вигляд, що відступають. Повіривши в це, жителі зняли оборону і відкрили головні ворота. У цей момент загін, який переховувався в засідці, увірвався в місто і підпалив його. Зарево піднялося високо вгору і стало сигналом для основного війська, що створювало ілюзію відступу. Тоді місто було спалено дотла.

Переживши страшну трагедію, вцілілі городяни переселилися в долину річки Колодниці, де заснували нове поселення, яке назвали Стольсько в пам’ять про полеглу столицю.

В пам’яті людей залишилися назви окремих частин міста: «Золоті ворота», «Залізні брама», «Башта», «Княжа криниця», «Коморище», «Підкоморище», «Химина долина», «Дамба» та інші.

Вважають, що назва Стільське або Стольсько походить від слова «стольськъ», що означає «столиця», хоча це не однозначне визначення статусу цього населеного пункту.

В архівах Ватикану збереглися короткі записи на грецькій, що датуються 30-ми роками XVI століття, в яких йдеться про місто Стільське між Галичем і Володимиром як резиденцію Галицької митрополії.

Більше тисячі років тому на широких просторах українського Прикарпаття існувала країна слов’ян, яку називали Великою або Білою Хорватію. Вперше про Білу Хорватію згадується в книзі імператора Візантії Костянтина Багрянородного «Про управління імперією». У своїй книзі він пише, що хрещені далматські хорвати походять від нехрещених, які проживають за Угорськими горами, тобто у Північному Прикарпатті. Хорвати тричі згадуються в давньоруському літописному зведенні «Повісті временних літ»: в списку інших східнослов’янських племен; в подіях 907 р., як учасники військового походу київського князя Олега на Візантію, і коли хорвати стали об’єктом військового походу великого князя київського Володимира Святославовича.

У VI столітті територія містечка Стільське належала до складу Великої Хорватії і можливо в цьому городищі в VІІІ-ІХ століттях тут була столиця, тоді як головне святилище було в селищі Ілові.

Стільське городище почали відкривати в 1970-х роках. З 80-х років Верхньодністрянською археологічною експедицією НАНУ були розпочаті перші дослідження пам’яток східних хорватів у Верхньому Придністров’ї.

В результаті археологічних досліджень було встановлено, що на порослому лісом плато над селом в IX і на початку XI століття існувало велике місто. Його територія сягала 250 гектарів, а довжина оборонних стін простяглася в цілому на 10 км. На це вказують потужні земляні вали, оточені ровами та штучно зведені тераси, які в кілька рядів оточували територію стародавнього міста. На валах стояли дерев’яні стіни і башти, до них всередині були прибудовані житлові, господарські та військові споруди. В одному з головних проїздів до міста була розкопана кам’яна бруківка, яку згідно легенд називали «Білою дорогою». Населення міста становило приблизно 40 тис. чоловік.

Розкопки під керівництвом Ореста Корчинського тривали з 1981 по 2000 роки.

Навколо дитинця (центральної, найбільш захищеної частини міста) знаходилося укріплене передмістя, де проживало вільне міське населення – купці, ремісники, духовенство. Розкопано кілька десятків житлово-господарських та ремісничих об’єктів, садиби окремих заможних городян.

Розмір дитинця – 15 гектарів (для порівняння, весь тодішній Київ займав 9,7 гектарів). На фундаментах, знищених пожежею жител, були виявлені решітки печей-кам’янок, зібрані численні зразки гончарного та ліпного посуду, предметів щоденного використання, зброї. На домінуючій висоті в центрі городища знайдені залишки потужних земляних укріплень.

До міста вело кілька доріг. По боках стояли сторожові вежі з 5-6-метрових дерев’яних колод. На схилах гір збереглися пази, в які закріплювали підвісні мости. З півночі до півдня городища проходили глибокі яри, на сході був земляний вал з дерев’яним частоколом і ровом – збереглися фрагменти валів, висотою 2-2,5 м.

Поблизу від міста археологи дослідили густу мережу поселень, культових місць і некрополів. Стародавнє місто було з’єднано з головною водною артерією Прикарпаття – Дністром водним каналом протяжністю 11 км, спорудженим ще в IX столітті на річці Колодниці. Також, за даними археологів, городище колись було пов’язано з берегом Дністра древнім «фунікулером», який пересувався за допомогою спеціального 11-кілометрового каната. На річці Колодниця, яка протікала біля підніжжя міста, були зведені системи з водяних запор-шлюзів, які регулювали рівень води в річці і давали можливість невеликим судам просуватися вгору за течією.

Знахідки з Стільське городище цінувалися колекціонерами ще з XVIII століття. Печерні комплекси, виявлені експедицією в кінці 1980-х років.

Стільське городище було центром язичницького поклоніння. Центри язичницького поклоніння були знайдені вченими на околицях сіл Стільське, Дуброва, Ілів, Велика Воля і поблизу самого Миколаєва. На деяких домах досліджувалися жертовні ями. У навколишніх селах збереглося близько 10 язичницьких капищ, а до ритуального майданчику в городищі ведуть сім паралельних тунелів. Жертовний камінь, так званий Диравець, імовірно використовувався як місце, де стояв ідол. Як встановлено в процесі досліджень, висічені в скелях приміщення були споруджені десь в першій третині IX століття, тобто в дохристиянський період, а потім використовувалися ченцями.

Сьогодні Стільське городище внесено до Державного реєстру пам’яток України. Велика частина цього унікального пам’ятника захоплена прогресуючими ерозійними процесами, які негативно впливають на його збереження.

У місті Миколаєві Львівської області був заснований «Фонд охорони раціонального використання Стільського городища і навколишнього природного та історичного середовища», основним завданням якого є охорона даного історичного пам’ятника.

З 2005 року заповідник знаходиться під патронатом львівської організації «Крок» і громадської організації «Товариства українських офіцерів». Стольське городище внесено в Державний реєстр пам’ятників України.

Стільське або Стольсько
Стільське, шар ґрунту
Стільське або Стольсько
Стільське, родовище крейди
Стільське або Стольсько
Стільське, місцеві краєвиди
Стільське або Стольсько
Стільське, місце храму Сонця
Стільське або Стольсько
Стільське, залишки печер
Стільське або Стольсько
Стільське городище
Стільське або Стольсько
Стільське городище, соснові ліси
Стільське або Стольсько
Стільське городище, печери міста
Стільське або Стольсько
Стільське городище, ніша в стіні
Стільське або Стольсько
Стільське городище, місцева рослинність
Стільське або Стольсько
Стільське городище, краєвид з гори
Стільське або Стольсько
Стільське городище, земляний вал
Стільське або Стольсько
Стільське городище, залишки міста
Стільське або Стольсько
Стільське городище, древня ніша
Стільське або Стольсько
Стільське городище, древні нори
Стільське або Стольсько
Стільське городище, вплив ерозії
Стільське або Стольсько
Стільське городище, арочні споруди давнього міста
Стільське або Стольсько
Стільське городище (гора)
Стільське або Стольсько
Стільське. Петрогліфи у язичницькому храмі

Залишити коментар