Тунелі під Дніпром

Тунелі під Дніпром
Тунелі під Дніпром

Їх знають майже всі кияни. Велетенські похмурі руїни невідомого призначення. Вже не одне покоління дітей грає тут, уявляючи себе рицарями в середньовічних замках або захисниками стародавніх фортець.

І не один десяток років ходять про ці руїни легенди: мовляв ще до війни намагалися в Києві побудувати метро, а може і секретну залізницю. Кажуть, що хтось проходив тунелями і бачив в них цілі кинуті бронепоїзди, ешелони з танками та бронепоїздами. Минає час, будується столиця, а серед будівель так і стоять ці таємничі споруди.

Що ж це насправді? Хто, коли і навіщо розпочав колосальне будівництво? Чому покинув не довівши до кінця?

Світ лихоманило, готувалися до війни. Головні оборонні заходи почалися задовго до 41-го року і мали незрівнянний масштаб. У 1936 році з метою зміцнення київського укріпленого району радянський уряд вирішив прокласти під Дніпром так звану підруслову залізницю між лівим та правим берегами на той випадок, якщо під час воєнних дій будуть зруйновані залізничні мости Києва. Проектувальники намагалися збудувати два тунелі, на півночі та на півдні Києва.

Тунелі під Дніпром
Тунелі під Дніпром Києва

Північний тунель мав перетнути ріку під її дном в районі Оболоні. Південний – від Жукова острова до села Осокорки. Крім підземних частин почалося будівництво наземних ділянок та рейкових шляхів від села Бортничі до станції Дарниця. Роботи почались одночасно на обох берегах Дніпра. Загалом тунелі мали бути завдовжки 6,5 км.

Так званим будівництвом № 1 опікувався Микита Хрущов – тоді Перший секретар ЦК Компартії (більшовиків) України, який змолоду був знайомий з шахтарською справою, а згодом керував будівництвом Московського метро. Хрущов часто приїздив на дільниці будови – титули, а титулів було чотирнадцять. Сьогодні лишилося чотири великі фрагменти системи, ті що встигли закінчити до війни. Від південного тунелю – споруди біля села Пірогово, на Жуковому острові та у Лівобережних Осокорках; від північного –один не завершений об’єкт.

Ще півстоліття тому з борту річкового трамвайчика, якщо плисти до гирла річки Десни, видно було незрозуміле громаддя бетону. Згодом навколо загадкової будівлі виріс житловий масив Оболонь – тепер цілий район столиці. Але над цією бетонною спорудою не були владні ані час ані стихії. Сьогодні височить вона біля Дніпра, де тут можна почути чергову легенду про призначення колосальної споруди.

Тунелі під Дніпром
Тунелі під Дніпром, Північна труба, кесон на Оболоні

Що ж це було насправді? Не більш не менш як підземна секція тунелю, тільки ще не занурена до потрібної глибини. Під оцим п’ятдесяти двохметровим «паровозом» – кесон, прямокутна камера відкрита до низу. До кесону під величезним тиском накачували воду і секція мов корабель на розбурханих хвилях поступово поринала у землю. Розмиту породу, пульпу, викидав нагору потужний землесос.

По мірі занурення секції над нею нарощували шахту для спускання робітників та для подачі обладнання. Потім шахту демонтовували, а її нижній отвір заливали бетоном. Починалася основна фаза робіт – горизонтальна проходка. Та перш ніж її почати, розбивали міцну, у три метри завтовшки пробку в кінці секції і висували наперед прохідницький щит, він і прокладав шлях для тунелю. Щит штовхали встановлені по колу 36 домкратів, кожний с зусиллям у 300 тонн. Породу перед щитом розмивали під великим тиском струмені води. Пройшовши 70 сантиметрів, зупинялися і монтували чавунне кільце відповідної товщини. Ширина тунелю перевищувала 8 метрів. У ньому мали пролягти дві колії. В разі потреби рейки можна було накрити для проходу автомашин або танків.

Тунелі під Дніпром
Тунель під Дніпром

Подвійний тунель під Дніпром за планом мали закінчити через вісім років після початку робіт, тобто у 1944 році. Зрівняне за масштабом спорудження першої черги Київського метрополітену здійснили за два роки. Чому така різниця у темпах? Тунелі під Дніпром будували в довоєнний час в 1936 році, а будівництво метро – це післявоєнний час, 1958 р.

Різні рівні техніки, різні рівні розвитку науки, виробничих можливостей. Тому терміни будівництва були обумовлені саме цими причинами. Наземну частину тунелів потрібно було закрити від спостереження, щоб з повітря авіація не змогла ліквідувати ці ділянки тунелю. Тому вони були ретельно вкриті землею і насажденнями, при чому в деяких випадках іноді навіть вішали спеціальні маскувальні сітки.

Тунелі під Дніпром
Підводні тунелі Києва

До будівництва готувалися фундаментально. Біля Дніпра намили будівельні майданчики, укріпили береги. Щоб забезпечити постійне енергопостачання звели ТЕЦ на Жилянській вулиці та кільцеву лінію електропередач, до якої приєднали всі міські електростанції. Кожен титул став по суті самостійним виробничим об’єктом зі своїм заводом залізобетонних виробів, з майстернями, з компресорними, зі складами, з вузлом зв’язку тощо.

Будівництво №1 було надсекретним. Робітники лише вільнонаймані проходили жорсткий набір, ретельні перевірки, давали письмове зобов’язання зберігати таємницю. Навіть після початку війни нікого з тунельників не відправили на фронт. Всі одержали броню.

Наземна частина тунелю біля села Пирогове схована серед рельєфу настільки вдало, що доводиться довго відшукувати її та коли вже знайдеш не можеш не дивуватися розміром цього титулу, в який мали заїжджати ешелони з наземної залізниці, щоб почати свій шлях на лівий берег південною гілкою під руслової дороги. Зараз крізь тунель протікає невеличка річка. Поступово вкриваються його стіни рясним мохом, з усіх боків наступає молодий ліс. Чи побачать нащадки грандіозний, майже забутий пам’ятник героїчних часів?

Важкою була та праця, особливо коли секцію вже було опущено під землю. Тиск повітря у кесоні сягав майже трьох атмосфер. Перш ніж спуститись туди, робітники зовсім як водолази проходили декомпресію, тобто поступово звикали до підвищення тиску у спеціальній камері.

І все одно робоча зміна за таких умов тривала не більше 40 хвилин. Після роботи під тиском тунелебудівники два тижні відлежувалися в профілакторії, в так званому душкомбінаті. 18 000 працівників секретної залізниці аж ніяк не були позбавлені турботи: нові житлові будинки та гуртожитки, медичний заклад, їдальні, магазини, клуби, всім цим швидко обростало будівництво №1. За спогадами будівельників платили їм щедро, годували делікатесами.

Тунелі під Дніпром
Тунелі Києва

Літній рай для багатьох киян – дачне поселення Осокорки. Та що це? Серед гарних приватних будинків – глуха похмура споруда – 90 метрів суцільного залізобетону. Якщо рахувати від Пирогово, третя збудована частина південної траси – наземна ділянка, якою поїзди мали прямувати до тунелю під руслом або виїжджати з нього.

Колись грізний, суворо засекречений об’єкт, сьогодні – лише громіздка бетонна коробка серед садів та городів, в кращому разі – імпровізований басейн для дачників на випадок спеки. Пишуть, що колись деякі господарства збирались розмістити у наземних ділянках овочесховища. Чомусь не склалося.

Для інших мирних потреб теж не пристосували, а зруйнувати такі твердині навіть сучасною вибухівкою не просто. От і стоять. На щастя дослідників в Осокорках уціліла ще й шахта, яка завершує тунельну секцію з кесоном.

Ця шахта будувалася перед війною і має глибину десь біля 40 метрів. Шахта зсередини викладена бетонними тюбінгами і має діаметр приблизно 6 метрів. В цю шахту під час горизонтальної проходки були спущені через верхній патрубок цілий ряд комунікацій: труба, по якій подавалася вода під тиском 4 атмосфери, яка проходила до прохідницького щита і вимивала породу, а інша труба подавала породу наверх.

Люди – працівники спускались по драбині. Не варто забувати, що на лінії секретного будівництва крім видимих споруд глибоко під землею тягнуться невидимі. Скільки їх і в якому вони стані? Скільки там поховано техніки та готових конструкцій? У лютому 1941 року сталася аварія в тунелі, який прокладали під островом Водників до лівого берега. Вирвалося назовні стиснуте повітря, люди ледве встигли врятуватись. Нахилився важкий прохідницький щит, пошкодив конструкції. Тоді на аварійний титул поставили начальником досвідченого будівника Ісаака Баранбойма (1910 — 1984 рр.). Завдяки його майстерності і рішучості вже в липні 1941 можна було відновити проходку.

Найбільша з побудованих споруд – титул № 6 на Жуковому острові – 600 метрів наземного тунелю. Коли було збудовано Канівське водосховище, вода піднялася, інша частина будови тепер під поверхнею Дніпра. Саме про цю ланку оборонної системи ходять найказковіші перекази про військові ешелони під водою, про різні містичні випадки, що траплялися з дослідниками тунелю. Що там зараз у череві «бетонного змія»?

Колись тут вирувало робоче життя, ревіли двигуни, лунали команди. Ось залишки станції, на якій повинні були стояти поїзди перш ніж рушити вперед і вниз під ріку; рештки старої колії. Ледве можна розпізнати залізничні насипи. П’ять колій було прокладено сюди, по них у разі потреби додаткових порцій струму підходили енергопоїзди – такі собі електростанції на колесах. Отак через які-небудь 2-3 покоління виглядають бетонні баки для пального, завод залізобетонних виробів, водонапірна башта. Дійсно, природа швидко поглинає мертві прикмети цивілізації. Втім є відомості, що життя в цих місцях деякий час тривало і після війни.

Тунелі під Дніпром
Тунелі під Дніпром, Лиса гора

Ісаак Баранбойм, колишній рятівник тунелю від катастрофи, під час війни очолив мостобудівний загін. Цей колектив першокласних майстрів подорожував воєнними дорогами на поїзді, навантаженому технікою та матеріалами з будівництва №1. Загін Баранбойма побудував або відремонтував для радянських військ 39 залізничних мостів на Дону, Південному Бузі, Ворсклі. Під час звільнення Києва вчорашні тунелебудівники терміново навели міст через Дніпро.

6 серпня 1944 Державний Комітет Оборони СРСР прийняв постанову № 6 326 «Про відновлення будівництва Південного залізничного тунельного переходу під р. Дніпро біля м. Києва (будівництво № 1 НКПС) ». Зараз важко сказати, чому Баранбойм повернувся на довоєнну будову. Що тут хотіли зробити? Є один не заперечний факт: люди, устаткування, матеріали, зібрані на секретній залізниці надзвичайно допомогли при створенні київського метрополітену. Зокрема все це було використано на спорудженій станції «Вокзальна» та «Політехнічний інститут».

Що там в кінці тунелю? Якщо дослідити титул №6 не тільки по поверхні, а спуститись з аквалангом на дно і дослідити кінець цього титулу? Найголовніше, що дуже погано, пошуковцям немає можливості бачити документи на будівництво. Документ мав гриф «цілком таємно». В даний час документ розсекречений і знаходиться на зберіганні в Російському державному архіві соціально-політичної історії.

Чим стануть для нащадків руїни будівництва №1? Може онуки сприйматимуть їх саме як колосальні твори архітектурного модерну чи взагалі знесуть, звільнюючи простір для якого-небудь сонячного міста.

Залишити коментар