Усвідомлення та навіювання за Фрейдом

Усвідомлення та навіювання за Фрейдом
Психоаналіз - психологічна теорія, розроблена наприкінці XIX - початку XX ст. австрійським неврологом і психіатром Зигмундом Фрейдом (1856-1939), а також метод лікування психічних розладів, заснований на цій теорії.

Основним процесом, що за 3. Фрейдом (засновника психоаналізу) забезпечує психотерапевтичний ефект, є усвідомлення. А сам психоаналіз – це боротьба за те, щоб на місце «Воно» стало «Я».

Це встановлення «Я» на місце «Воно» більше полягає у розширенні волі, ніж у розширенні свідомості. Психотерапевтичне «Я» в результаті аналізу перестає бути маріонеткою, за ниточки якої постійно смикало «Воно», а саме стає центром волі.

Можливо бажання, як і раніше, виходять із «Воно», але «Я» вже позбавляється деспотії того «Воно», що діяло негласно і жорстоко за допомогою підставних осіб.

Психоаналіз викриває розуму замасковані фігури, оголює сили, що діяли підпільно, і «Я» може тепер свідомо і вільно приймати рішення про те, який з імпульсів реалізувати, а якому відмовити в реалізації. Змова розкрита, маски зірвані, таємне стало явним, але ж далі доведеться жити все ж тими підпільними фігурами, які раніше намагалися обдурити «Я» і змусити «Я» служити своїм інтересам.

Психоаналітичному світлу, з яким тепер прозрілому «Я» належить добровільно співпрацювати з тими ж силами, які ще донедавна переслідували його, адже інших змістів у свідомості немає.

Отже головний результат встановлення «Я» на місце «Воно» полягає в тому, що «Я» стає суб’єктом воління. Процес, який забезпечує цей результат, є усвідомленням. Мета психоаналізу, чи вдасться хитрістю здобути приховане в несвідомому знання і примусити пацієнта визнати об’єктивну правду про себе, усвідомити її. У визнанні, звичайно, явно звучить відтінок примусовості, але психоаналіз виправдовують тим, що відбудеться акт усвідомлення, якщо пацієнт прийме нове знання, навіть якщо воно неприємне.

3. Фрейд, який сприймається деякою публікою як відкривач ірраціональних глибин людської душі, насправді був раціоналістом. Раціональному поясненню піддавав все, навіть, здавалося б, ірраціональне та випадкове: помилки, застереження, сновидіння.

Якщо і до Фрейда добре було відомо, що «сон розуму породжує чудовиськ», то саме Фрейд вірив у чудодійну силу розуму, світло якого, якщо і не перемагає чудовиськ, то приручає їх.

Психотерапевти-сучасники Фрейда далеко не завжди поділяли цю глибинну надію на розум і свідомість. Але, перш ніж описувати уповання, які прийшли на зміну фрейдівським, варто згадати головний механізм, на який розраховувала у своїй роботі психотерапія до Фрейда та яку можна назвати передісторією сучасної психотерапії. Це механізм навіюваності. Пацієнту в ході гіпнотичного сеансу навіювалася поведінка, яку він повинен виконувати, або думки, які повинен думати, або стан, який він повинен відчувати для свого блага. Що є благо для пацієнта, краще знає лікар, і що йому потрібно робити, про що думати і що відчувати, щоб досягти цього блага, теж знає лікар. Роль пацієнта полягала лише в тому, щоб максимально довіритися лікарю, підкоритися йому, і тоді він має всі підстави сподіватися на успіх в лікуванні.

Фрейд здійснив просвітницьку революцію у психотерапії. Психоаналітична антропологія, незважаючи на всю свою неповноцінність, у порівнянні з антропологією старої сугестивної психотерапії була куди більш людяною. Фрейд привніс у психотерапевтичний образ людини знання про свободу свідомості. Пацієнту в ході лікування не просто дозволялося дізнаватися щось про себе, його самопізнання, що здійснювалося за допомогою аналітики, стало необхідним, від якого залежав весь успіх лікування.

Пацієнту було повернуто людське право самому вирішувати, що є для нього благо, а що зло. Нарешті, у психоаналізі він перестає бути просто пасивним об’єктом лікування, а стає, нехай не рівним, але все ж таки партнером у здійсненні терапевтичного процесу.

Порівняно з наступними психотерапевтичними школами і напрямками психоаналіз Фрейда часом сприймається як досить авторитарна і монологічна система, але на тлі домінантної до нього сугестивно-примусової психотерапії Фрейд виглядає справжнім визволителем.

Залишити коментар