Вікно Овертона

Вікно Овертона
Макінський центр публічної політики

Вікно Овертона або вікно дискурсу – концепція наявності рамок (вікна) допустимого спектру думок у публічних виказах з точки зору суспільної моралі.

Назву концепція отримала в пам’ять про американського юриста та громадського діяча Джозефа Овертоне, автора концепції. Простота і наочність ідеї створили терміну значну популярність, при цьому до вихідної концепції деякі автори додали ідею про можливі свідомі маніпуляції рамками вікна дискурсу. Сам автор і популяризатори терміну хоча і допустили можливість маніпуляцій рамками дискурсу, але вважали, що розповсюдження неправдивої інформації є дурною політикою.

Концепція вікна Овертона, як зручна модель оцінки суджень за ступенем їх прийнятності для відкритого політичного обговорення, була запропонована Джозефом Овертоном у середині 1990-х під час роботи в Макінтоському центрі публічної політики. З того часу концепція активно використовувалася в внутрішніх семінарах центру, але вперше була сформульована в публікації для широкої публіки лише в 2006 році, через три роки після загибелі Овертона.

В 2006 році неоконсервативний публіцист і політик Джошуа Тревіньо запропонував шестиступеневу оціночну шкалу для класифікації ідей за ступенем їх допустимості в відкритому питанні та вказав на шкалі межі вікна дискурсу.

Овертон вважав, що віссю політичного дискурсу є більша або менша ступінь свободи, яку він пов’язував із рівнем регламентації суспільних інститутів з боку держави. Згідно моделі Овертона, в будь-який момент часу деякі ідеї складають діючу норму, утворюючи точку відліку, а інші ідеї можуть входити в діапазон допустимих або недопустимих.

Вікно Овертона
Вікно Овертона

Пізніше американський неоконсерватор Джошуа Тревіньо запропонував шкалу оцінки допустимості ідей:
– немислимі ідеї,
– радикальні ідеї,
– прийнятні ідеї,
– розумні ідеї,
– стандартні ідеї,
– діюча норма.

Межами вікна нейтрального політичного дискурсу Тревіньо запропонував вважати ідеї, що потрапляють у розряд прийнятних. Висловлювання, що лежать в межах вікна дискурсу, можна вважати політично безпечними (без ризикованими) для публічного політика, який для продовження політичної кар’єри бажає зберегти імідж передбачуваності і надійності. Проте саму підтримку ідей за рамками вікна сам Овертон вважав ризикованою та потенційно шкідливою для політичної кар’єри.

Зіставлення фактичних висловлювань політиків із задекларованими політичними позиціями дозволило Овертону зробити висновок, що поведінка більшості демократично обраних публічних політиків в основному визначається суспільною думкою, лежить всередині вікна дискурсу і слабо залежить від їхніх особистих переконань. Поява та закріплення нових ідей в політиці, за моделлю, відбувається при переміщенні вікна дискурсу, що дозволяє безпечно обговорювати ідеї та рішення, які вважалися до цього занадто радикальними.

Після смерті Овертона подальший розвиток концепції в основному стосувався вивченню еволюції рамок вікна під впливом поточних політичних подій та медіадискурсу. Зокрема Джозеф Леман (Joseph Lehman), президент Макінського центра публічної політики висловив думку, що найбільш стійкі зрушення вікна політичного дискурсу є слідствами глибоких соціальних змін.

Як приклад слабо обґрунтованого політичного переходу Леман привів «Сухий закон», відзначаючи з одного боку існування соціального запиту на заборону споживання алкоголю, а з іншого – недостатню соціальну базу для довготривалої стійкості цієї політики. Також Леман зазначив, що свідома підтримка ідей поза вікном Овертона, як правило, притаманна або сильним лідерам, дії та вирази яких змінюють рамки дискурсу, або політичним аутсайдерам, для яких в умовах представницької демократії така підтримка буде означати помітну втрату політичного капіталу.

Залишити коментар