Якщо почула стихія

Якщо почула стихія
Азовське море

Стояв кінець серпня. Увечері гуляла по Арабатській стрілці. Голий берег. Нікого. Зірвався вітер. Побігли сірі хмари. Море штовхало хвилю за хвилею. Довгий сарафан тріпало в різні боки, капелюх довелося придавити рукою до голови. І було якесь невгамовне піднесення.

Піднесення перед бурею. Хотілося кричати. Взагалі-то я людина тиха і не люблю до себе привертати увагу, але це той момент, коли через шквальний вітер мій крик ніхто не почує.

– Мооооооо-реееее! Моооо-реееее! Полюби мене, Моооооооре, як я тебе полюбила!!!!!!! – піддалася я спокусі.

Море кипіло.

Наступного дня був шторм. Море важко кидало свої свинцеві хвилі. Але на морі не хочеться втрачати жодної хвилини, і я полізла у воду. Купалися всі, і діти, і дорослі.

Азовське море неглибоке. Діти виходили на косу і там підстрибували від задоволення.

Плавати не вмію, тому зображала якісь рухи. Теж захотілось пройти на косу, але передумала – незадоволена хвиля кидалася в мене піною і не пускала. Дивлюся, в метрі над моєю головою з’явився буревісник.

– Ти по чию душу прилетів? – запитала в нього подумки. Птах лежав на повітряній хвилі наді мною і не звертав на мене увагу. Я підстрибувала і підстрибувала, щоб налякати нахабу, але відстань між мною і птахом не змінювалася – піднімалася я, синхронно піднімався птах. Вийти з-під влади вітру, коли хвиля відкочувалася, я не змогла, тільки втратила сили.

І тут понеслося… Одна за одною чорні хвилі відкривали свою пащу. Знов подумалося: «Ого… сам Посейдон завітав».

Хлопчаки в метрах десяти від мене сміливо спиною падали на хвилю, падали і сміялися.

«О, я теж так хочу», – подумалось, і я повернулася до моря спиною. Впала на першу хвилю і ледь встала. Одразу підійшла друга хвиля, третя, четверта… Хвилі не закінчувалися, підходили і підходили, і чомусь саме тоді, коли мені потрібно було вдихнути повітря. Тому доводилося пити воду. Було враження, що в іншому випадку захлинулася б.

Так от, стою я по груди у воді і п’ю море. Ногами прилипла до дна і боюся ступити – буцімто, якщо я спробую зробити хоча б крок, величезної сили пилосмок, як ось цю кальку під ногами, затягне і мене одразу в чорну безодню.

Вже представила себе утопленицею, і як хлопчаки бігають навколо і кажуть: «Тітка потонула». Стало соромно, що старша за них і не можу вирватися з цього полону.

Пила я Азовське море, пила, поки моя донька не звернула на мене увагу. Вона стала сміятися: «Мама море п’є!».
Як змогла, прошепотіла, що не можу вийти. Моя дівчинка хотіла підійти до мене, але хвилі не підпускали її.

Я тягнула до неї руку, і як тільки вона трохи доторкнулася до моїх пальців, невідома сила відійшла від мене.

Я відчула, що можу рухатися, і вийшла на ватяних ногах з води на берег. Нудило, в животі моєму бурхало невгамовне море.

– Нахлебталася я через тебе! – сказала мені донька…

Залишити коментар