Засекречена катастрофа Сєверо-Курильська

Засекречена катастрофа Сєверо-Курильська
В 1875 — 1946 роках місто називалося Касівабара і разом з іншими Курильськими островами (які віддала Росія Японії в 1875 р.) належало Японії. У серпні 1945-го острови були захоплені СРСР, де незабаром з'явився Сєверо-Курильськ.

Одним із засекречених інцидентів, що потрапили під радянську цензуру, є загибель міста Сєверо-Курильська.

Місто Сєверо-Курильськ розташоване в північній частині острова Парамушир, що входить до Курильського архіпелагу. За сім кілометрів від населеного пункту там є вулкан Ебеко, який регулярно викидає в атмосферу попіл та задушливі гази. Але найстрашніша катастрофа в історії Сєверо-Курильська пов’язана з морем.

Рано вранці п’ятого листопада 1952 року в Тихому океані, за 200 кілометрів від Петропавловська-Камчатського стався землетрус силою близько 8 балів за шкалою Ріхтера. Підземний поштовх породив цунамі, що рушило на Парамушир.

Розбуджені землетрусом жителі Сєверо-Курильська, а також розташованих неподалік селищ, займалися усуненням наслідків та підрахунком збитків, коли на вулиці почувся шум та постріли. Багато хто подумав, що почалася війна, але так міліціонери, які першими помітили хвилю, що насувалася, намагалися попередити про страшну небезпеку.

Перша хвиля заввишки до 18 метрів вдарила по місту, знісши прибережні будівлі і начисто змивши весь рибальський флот та кораблі військових. За кілька хвилин Сєверо-Курильськ накрила друга, а за нею і третя хвиля.

Стихія фактично стерла з землі населений пункт, забравши життя кількох тисяч людей. За офіційними даними, загинуло тоді 2 236 людей. Однак це лише ті, чиї тіла були упізнані. Багато людей пропало безвісти, а втрати військових, що дислокувалися на Парамуширі, досі не оприлюднені.

Руйнування було настільки значним, що вирішили вже не відновлювати населені пункти і евакуювали армійські частини. Новий Сєверо-Курильськ посунувся вглиб острова. На сьогодні кількість населення міста майже вдвічі менша, ніж була до катастрофи. Можливо тому, що на початку 1960-х років змінився маршрут міграції тихоокеанського оселедця, і рибальство на Парамуширі занепало. У пошуках роботи громадяни переїхали на Сахалін або материк.

Сьогодні про трагедію нагадує лише пам’ятник у вигляді стіни зі списком загиблих та частина експозиції місцевого краєзнавчого музею. А переважна більшість населення взагалі не має уявлення, що майже 60 років тому трапилася ця катастрофа.

Джерело

Залишити коментар